Категорії «Житейські історії»

Розділ двадцять шостий

Дощ уже скінчився, хмари розвіялись, і небо було таке чисте, що я бачила на ньому всі зірки, створені Богом. Я пройшла в дальший кінець садка Ґлорії Дамп, до дерева її помилок. Вітер ущух, і пляшки не дзенькали – просто тихо висіли собі. Я поглянула на дерево, а потім на небо. – Мамо, – промовила я, …

Розділ двадцять п’ятий

Ще за цілий квартал до будинку Ґлорії Дамп ми почули звідти музику – гітару, спів та оплески. – Цікаво, що там діється? – спитав тато. Ми вирушили садовою стежкою, обійшли будинок і через садок потрапили до кухні: там ми побачили, що Отіс грає на гітарі, міс Френні та Ґлорія всміхаються й співають, а на колінах …

Розділ двадцять четвертий

Ми з пастором ішли й кликали Вінн-Діксі. Злива була якраз до речі, бо я плакала, а сліз не було видно. Я плакала, плакала й без упину кликала Вінн-Діксі. – Вінн-Діксі! – схлипувала я. – Вінн-Діксі! – гукав пастор. А потім гучно й довго свистів. Але Вінн-Діксі не з’являвся. Ми обійшли весь центр містечка. Побували біля …

Розділ двадцять третій

– Рятуй бутерброди! – гукнула мені Ґлорія Дамп. – Рятуй пунш! – Мої картинки з собачками! – скрикнула Пампушка й забігала, зриваючи картинки з дерев та стільців. – Не бійтеся! Зараз я позбираю їх! Я вхопила таріль з бутербродами, пастор узяв миску з пуншем, і ми швидко понесли їх на кухню. Вискочивши назад, я побачила, …

Розділ двадцять другий

Отіс ішов за мною всю дорогу до садка, де чекали гості. Поки він не передумав і не втік, я познайомила його з пастором. – Тату, – сказала я, – це Отіс. Той, що працює в «Ґертрудиних годованцях». І так чудово грає на гітарі. – Як ся маєте? – спитав пастор і подав йому руку. А …

Розділ двадцять перший

Коли вдалося вмовити Отіса, все інше видалось мені просто дурничкою. Ми з Ґлорією вирішили призначити бенкет на вечір, коли в садку буде прохолодніше. Ми цілий день працювали на кухні, готуючи бутерброди з яєчним салатом. Хліб порізали трикутничками, скоринки зрізали зовсім, та ще й повтикали в ті бутерброди зубочистки з розпушеними вершечками. Вінн-Діксі теж сидів на …

Розділ двадцятий

Коли я розповіла Ґлорії Дамп про Отіса – про те, як його заарештували, – вона так сміялася, що мені довелося підтримувати її штучну щелепу, аби та не випала з рота. – Отако-о-ої! – насміявшись досхочу, сказала вона. – От тобі й небезпечний злочинець! – Він просто самотній, – пояснила я. – І хоче, щоб хтось …

Розділ дев’ятнадцятий

Уранці ми з Вінн-Діксі вирушили підмітати крамницю, і я взяла з собою «Літмусів ромбик» для Отіса. – Хіба сьогодні свято? – здивувався він, коли я простягла йому цукерку. – Ні, – відповіла я. – Чому саме свято? – Ти ж принесла мені карамельку. – Це просто подарунок, – пояснила я. – До звичайного дня. – …

Розділ вісімнадцятий

Доїхавши до Ґлорії Дамп, я одразу сказала, що маю для неї два сюрпризи. І спитала, який вона хоче спочатку: маленький чи великий? – Маленький, – відповіла Ґлорія. Я подала їй «Літмусів ромбик», і вона заходилася його обмацувати. – Це карамелька? – здогадалася вона. – Так, мем, – відповіла я. – Називається «Літмусів ромбик». – Боже …

Розділ сімнадцятий

– Отак Літмус і повернувся з війни, – розповідала міс Френні далі, – і зрозумів, що залишився сам-один. Сів на згарищі свого рідного дому й заплакав. Плакав, наче дитина. За мамою, за татом, за сестрами, за тим хлопчиною, яким був раніше. А коли виплакався, відчув щось химерне. Йому схотілося солодкого. Схотілося цукерки. Він уже багато …