ЩО СЛІД ЗНАТИ ДІТЯМ (ЗАКІНЧЕННЯ)

4 Вибачення відновлює дружбу

Четвертим кроком у допомозі дітям навчитися просити вибачення є допомогти їм зрозуміти, що вибачення потрібні для налагодження стосунків. Коли я своїми словами чи вчинками ображаю іншу людину, то встановлюю між нами бар’єр. Якщо я не навчуся просити вибачення, цей бар’єр залишиться і стосунки зруйнуються. Мої образливі слова чи вчинки відштовхують цю людину від мене, а без вибачення вона віддаляється ще більше. Дитина, підліток чи доросла людина, яка не усвідомлює цієї істини, врешті-решт залишиться самотньою.

З допомогою мами Стівен навчається цього принципу. Якось він прийшов додому, ввімкнув телевізор і простягся на підлозі. «Чому ти так швидко повернувся? – запитала його мати Шерон. – Ви ж тільки-но вийшли на подвір’я».

«Інші хлопці також пішли додому», – відповів він.

«Чому вони пішли додому? Зараз лише четверта година», – здивувалася Шерон.

«Вони просто пішли додому», – сказав він. Мати занепокоїлася, тому запитала: «Може, щось трапилося, через що хлопці пішли додому так рано?»

«Вони не хотіли бавитися в нову гру, – сказав хлопець. – Але я так само втомився від старих ігор».

«І що ти їм сказав?» – поцікавилася мама.

«Я сказав їм, що якщо вони не хочуть бавитися в нову гру, то нехай просто йдуть додому, – відповів Стівен. – Тому вони так і вчинили. Все гаразд. Я в будь-якому випадку втомився. Краще подивлюся телевізор».

Шерон розуміла: сину потрібно дати урок, але також усвідомлювала, що ще не час. Вона сказала: «Обід буде готовим за годину. Можеш подивитися трохи телевізор, а потім берися за уроки». Вона повернулася на кухню, роздумуючи над тим, як пояснити: не все у світі повинно підлаштовуватися під сина. Коли цього не розуміти, син залишиться без друзів. Вона також усвідомлювала, що частково саме це стало причиною їх розлучення з чоловіком: він завжди наполягав на своєму.

Пусте подвір’я

Наступного дня, коли Шерон поверталася додому з роботи, то помітила, що сусідські хлопці не гралися на подвір’ї. А коли зайшла до будинку, то знову побачила Стівена на підлозі перед телевізором. «А що ви з хлопцями не збираєтеся сьогодні побавитися на подвір’ї?» – запитала вона. «Хлопці не прийшли, – пояснив Стівен. – Я думаю, що вони в парку. Мені просто не хочеться туди йти».

«Я збираюся замовити піцу на вечір, – поділилася планами мама. – 3 чим би ти хотів?»

«З пепероні, грибами і подвійним сиром», – відповів Стів.

Коли вони з’їли піцу, Шерон у молитві попросила мудрости. А потім звернулася до сина: «Я хочу порозмовляти з тобою про вчорашні події, – почала вона. – Розкажи мені знову, що ти сказав хлопцям».

«Я ж розповів тобі вчора ввечері… Я хотів, щоб вони побавилися в нову гру, якої я навчився в школі. Але їх це не зацікавило. Вони хотіли взятися за ту саму стару гру. Мені подобається щось нове; мені набридли одні і ті самі ігри кожного дня».

«То що ти їм сказав?» – перепитала мати.

«Я сказав їм, що якщо вони не хочуть бавитися в нову гру, то нехай ідуть додому, бо я втомився від їхніх ігор».

«Ти бачив когось із цих хлопців у школі сьогодні?» – запитала мати.

«Я перетнувся з Остіном у коридорі, – згадав син, – але він зробив вигляд, що не помітив мене».

«Отож, жоден із хлопців не розмовляв із тобою і ніхто з них не заходив сьогодні».

«Так», – погодився син.

«Стівене, я знаю: ти погано почуваєшся через це, бо дуже любиш бавитися з хлопцями. Це добре, що тобі подобаються нові ігри, але твої слова були дуже різкими».

«Я не думав, що вони справді підуть, – зізнався Стівен. – Я навіть не усвідомив вчиненого, аж поки все не трапилося Боюся, хлопці більше ніколи не повернуться, а я більше не маю з ким дружити». На очі Стівена накочувалися сльози.

Серце Шерон розривалося. Їй хотілося міцно обійняти сина, але вона розуміла, що це не вирішить проблеми. Тому мати вела далі: «Хочу тобі дещо запропонувати, хоча це може видатися складним. Я вважаю: тобі слід попросити вибачення в Остіна та інших хлопців. Розкажи їм, як шкодуєш, що ти розгнівався і сказав їм іти додому, що ти погано через це почуваєшся і попроси їх пробачити».

«Але ж, мамо, вони подумають, що я безхарактерний», – за непокоївся син.

«Неважливо, що вони подумають. Важливо те, що ти відчуваєш серцем і що ти усвідомлюєш: ці слова були виявом злости Я не знаю, чи тебе пробачать. І не знаю, чи хлопці повернуться і дружитимуть із тобою. Але я знаю, якщо ти не попросиш ви бачення, вони точно не повернуться. Всі ми сердимось інколи, – зробила висновок Шерон, – і кажемо те, про що пізніше жалкуємо. Але, коли ми просимо вибачення, люди зазвичай прощають нам. Розумієш, я повинна просити вибачення в тебе, а ти в мене. Вибачення є ознакою зрілости людини. Я знаю, що це буде складно, але я вважаю тебе достатньо дорослим для цього».

«Я розумію, що ти маєш рацію. Але, мамо, це так складно», – коливався син.

«Я знаю, – повторила Шерон. – Але це є складовою дорослішання і невід’ємною частиною дружби».

Прогулянка до парку

Після обіду Стівен повідомив: «Я піду до парку, мамо, і подивлюся, чи є там хлопці».

«Гаразд, – сказала Шерон. – Не забудь взяти свій мобільний. Подзвониш, якщо буде потрібна моя допомога». Він кивнув і пішов на вулицю. Шерон знову почала молитися. Вона розуміла, що Стівен повинен зробити чи не найскладніше в житті. Але вона також усвідомлювала, що якщо в нього є сміливість просити вибачення, то він на правильному шляху і стане справжнім чоловіком.

За годину Шерон ледь стримувалась. Їй було цікаво, що там відбувається. Вигадавши привід – потребу з’їздити в магазин і купити молока, – Шерон проїхалася біля парку і побачила, що Стівен грається з Остіном та іншими хлопцями. Їй стало легше, і вона спокійно повернулася додому.

За годину Стівен прийшов додому спітнілий. «Як усе минуло?» – поцікавилася мама.

«Круто. Хлопці дуже класні. Вони сказали, що ми всі інколи дратуємося і що це нормально. Вони попросили мене пограти з ними, і ми чудово провели час. Я сказав їм, що ми можемо побавитися на нашому подвір’ї завтра».

«Чудово, – втішилася мати. – Стівене, я дуже пишаюся тобою Цим хлопцям пощастило, що в них такий друг, як ти, а мені пощастило з сином».

Наступного дня Шерон повернулася додому і побачила сусідських хлопців на подвір’ї. Вона полегшено видихнула і подякувала Богу, що все склалося так добре.

Діти повинні розуміти: дружба вимагає щирих вибачень, якщо ми усвідомлюємо заподіяння образи своїм друзям. Дитина, яка швидко навчилася того, що вибачення відновлює дружбу, засвоїла один із найважливіших уроків про людські стосунки.

ЩО СЛІД ЗНАТИ ДІТЯМ:

5 Навчитися говорити мовами вибачення

Завершальним кроком у навчанні дітей просити вибачення є підштовхнути їх до засвоєння п’ятьох мов вибачення. Перегляньте перелік п’яти мов:

П’ЯТЬ МОВ ВИБАЧЕННЯ

  1. ВИСЛОВЛЕННЯ ЖАЛКУВАННЯ: «Мені шкода»
  2. ВМІННЯ БРАТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СВІЙ ВЧИНОК: «Я помилився(лася)»
  3. ЗАЛАГОДЖЕННЯ ОБРАЗИ: «Що я можу зробити для залагодження цього?»
  4. ЩИРЕ РОЗКАЯННЯ: «Я намагатимуся не робити цього знову»
  5. ПРОХАННЯ ПРО ПРОЩЕННЯ: «Пробач мені, будь ласка»

Пам’ятайте: діти повинні не лише знати п’ять мов вибачення, а й легко ними розмовляти.

Рівень вправности повинен зростати з віком. Це дуже схоже до того, як діти вчаться розмовляти. Вони починають зі слів, які асоціюють із певними предметами: книга, черевик, ступня. Потім вони засвоюють слова, які асоціюють із певними поняттями так, ні. Пізніше діти вчаться розуміти речення, наприклад: «Ходімо. Давай одягнемося». Ще пізніше намагаються формувати речення, такі як: «Я не люблю квасолю. Я хочу погратися». Вже значно пізніше засвоюють граматичні правила і складні речення. Словниковий запас дитини і рівень розуміння зростає рік у рік. Те саме відбувається і в навчанні дітей розмовляти мовами вибачення.

Дворічна дитина може навчитися говорити «Вибач», коли смикає за волосся свою старшу сестру. Або може сказати: «Я помилилась. Я не послухалась», коли навмисне скидає своє пластмасове горнятко зі стола на підлогу. Отже, на елементарних прикладах діти вчаться висловлювати жалкування і брати на себе відповідальність за свої вчинки.

Коли трирічна дитина штовхає брата зі сходів і він лежить, заливаючись сльозами, мама може заспокоїти ображену дитину, а трирічну навчити говорити: «Я вчинив неправильно. Мені шкода». І вона може заохотити кривдника накласти брату лейкопластир і запропонувати струсити пісок із його ноги. Заклеюючи ногу брата лейкопластирем і струшуючи пісок, дитина вчиться залагоджувати образу. У ранньому віці діти також можуть навчитися обіцяти: «Я постараюся не робити цього більше ніколи. Пробач мені, будь ласка». Таким чином, вони вчаться мови щирого жалкування і прохання про прощення.

Рівень дитячого розуміння необхідности просити вибачення в разі заподіяння комусь образи зростає з віком. У шестирічної дитини вибачення будуть продуманішими, бо рівень її розуміння, що є добрим, а що поганим, значно підвищиться. І діти усвідомлюють: коли ми діємо неправильно, то ображаємо людей, а коли просимо вибачення, вони почуваються краще. Ми сподіваємося, що люди пробачать нас і ми далі залишатимемося друзями.

Починаємо змалечку

По суті ми стверджуємо, що дитина може навчатися азів вибачення дуже рано. Рівень розуміння й усвідомлення важливости просити вибачення зростає з дорослішанням. Вивчення п’ятьох мов вибачення в ранньому віці закладає основу для розвитку дитячої моралі і вміння налагоджувати стосунки згодом. Однією з причин, чому багато дорослих мають труднощі з вивченням мов вибачення, є та, що вони не вчилися цього в дитинстві.

У ранньому дитинстві (від двох до шести років) дитина може навчитися всіх п’ятьох мов вибачення. Протягом цих ранніх років мотивація вибачення є переважно зовнішньою, тобто батьки наполягають на тому, щоб дитина говорила: «Вибач», «Я вчинив неправильно» або «Я не послухалася». Це робиться так само, як ми вчимо дитину говорити «Дякую», «Будь ласка», «Прошу». Використовуємо метод повторення, очікування і витримку, якщо потрібне слово не пролунало. Насамперед дитина вчиться завдяки зовнішнім підказкам.

З першого по одинадцятий клас дитина вчиться засвоювати ідеї, і потрібні слова зароджуються в глибині душі. Всі батьки відчувають гордість, коли дитина говорить без підказки: «Дякую», «Будь ласка» чи «Прошу». Так само батьки розуміють ефективність навчання, коли чують, що дитина використовує одну або декілька мов вибачення без підказки. Я завжди пам’ятатиму той вечір, коли син-підліток зізнався мені: «Вибач, батьку. Я не мав рації. Мені не слід було кричати на тебе. Сподіваюся, що ти мені пробачиш». Звичайно, я пробачив і поділився зі своєю дружиною тим, що наша наполеглива праця в намаганні навчити сина просити вибачення виявилася результативною. Я знав, що якщо син зміг сказати ці слова батькові, то одного дня він скаже і своїй дружині і, ймовірно, дітям.

Сила прикладу

Це підштовхнуло мене до спостереження, що найпереконливішим методом у навчанні старших дітей розмовляти мовами вибачення є ваш власний приклад. Коли батьки просять вибачення у своїх дітей за різкі слова чи несправедливе ставлення до них, то подають найефективніший урок. Малі діти роблять те, що батьки кажуть, дорослі – те, що батьки роблять.

Батько, який пояснює: «Я не хочу просити вибачення в дитини, бо вона втратить повагу до мене», – помиляється. Річ у тім, що батько, який щиро просить вибачення у своєї дитини, навпаки, завойовує повагу. Дитина розуміє, що батько вчинив неправильно. Образа є бар’єром між рідними. Коли батько просить вибачення, дитина, як правило, охоче прощає і бар’єр автоматично усувається. Один із найчудовіших моментів нашого життя пов’язаний із проханням вибачення у своїх дітей.

«Татусю, я пишаюся тобою»

Іншим дієвим методом навчання дітей розмовляти мовами вибачення є розповіді про особисті приклади вибачення перед іншими. Пригадую одного батька, який розповів мені: «Я посварився з колегою на роботі. Я накинувся на нього в пориві злости і наговорив багато неприємного. Цього вечора я повернувся додому, але почувався жахливо. Я усвідомив, що перегнув палицю. Я поділився цим зі своєю дружиною і попросив її помолитися за те, щоб мені вистачило сміливости попросити вибачення наступного дня. Вона так і зробила, а я справді вибачився.

У п’ятницю ввечері цього ж тижня під час сімейної наради я поділився цією історією зі своїми дітьми, починаючи з моменту втрати контролю над собою і закінчуючи вибаченням. Коли я замовк, десятирічний син подивився на мене і розчулився: «Татусю, я пишаюся тобою. Більшість чоловіків не зробили би цього».

«Дякую, Джонатане, – відповів я. – Повинен зізнатися, що просити вибачення було дуже важко, але я розумів, що це правильний вибір».

«Пізніше, – вів далі чоловік, – ми з дружиною обговорювали те, як добре, що я поділився з дітьми цією історією. Ми обоє усвідомлювали: вона позитивно вплинула на дітей». Мені би хотілося, аби кожен батько мав мудрість і сміливість для наслідування такого прикладу.

Якщо батьки вчаться просити вибачення один в одного, у своїх дітей та інших, то діти також засвоюватимуть мови вибачення. Якби ми відродили практику прохання вибачення, то уявіть собі, який би це мало вплив на нашу культуру.

Попередній пост

ЩО СЛІД ЗНАТИ ДІТЯМ

3 У житті завжди є правила Третім кроком у навчанні дітей просити вибачення є допомогти ... Читати далі

Наступний пост

ВИБАЧЕННЯ ПІД ЧАС ПОБАЧЕНЬ

Побачення називають американським улюбленим видом спорту для самотніх людей. «З ким ти зустрічаєшся?» є частим ... Читати далі