Літаючо-мислительні записульки – Епізод 2

Найважче в цьому житті – любити когось, крім себе.

* * *

З роками ми обростаємо непотрібними звичками. Непотрібними справами. Непотрібними людьми. Ми стаємо іншими. Стаємо не собою. Навіть якщо ім’я в нас залишилося колишнім, ми вже не ми.

Так хтось живе замість нас наше життя. А ми забуваємо свої мрії, ідеали, себе самих, колишніх…

* * *

Замислилася: а чи завжди ми готові платити ціну? Яку? І чи варта справжня цінність того, до чого прагнемо, тієї ціни, яку ми готові заплатити?

* * *

У певні моменти життя зупиняється. Завмирає, ніби даючи шанс зробити те, що постійно відкладаєш. Можна, звичайно ж, цього і не робити, але почуття недомовленості-недоказаності не дає спокою…

Сказати все, що роками в собі ховаєш, не так-то вже й просто. Але, зробивши це, відчуваєш неймовірну легкість і знаходиш здатність мислити ясно…

* * *

Серйозно замислилася ось над чим: коли робимо добро, то чим насправді керуємося?

Це більше для того, кому ми робимо щось добре, чи для самих себе?..

* * *

Універсальна фраза

  • Садок – це треба просто пережити.
  • Школа – це треба просто пережити.
  • Універ – це треба просто пережити.
  • Робота – це треба просто пережити.
  • Життя – це… треба просто пережити

Попередній пост

Літаючо-мислительні записульки – Епізод 1

Кажуть, за день нас можуть відвідати понад 60 тисяч думок. У цьому щоденному вирі звичайних, ... Читати далі