Коли не потрібні гроші…

Багато батьків скаржаться, що єдине, що потрібно їхнім дітям особисто від них – це гроші. Гроші, ще раз гроші і більше нічого. Чи як зауважила одна людина: «Чим більше дітям даєш, тим менше для них це здається». Не посперечаєшся, погана ситуація. Проте бувають ситуації ще гірші: коли дітям від батьків взагалі нічого не потрібно. Навіть гроші… Можете не вірити, але буває і таке.

Причин у цього сумного явища може бути багато, але найпоширеніша з них – це банальний брак батьківського часу для власних дітей. І мова зараз не про п’яниць, яким просто немає жодного діла до власних дітей – таких горе-батьків взагалі батьками вважати не можна. Мова їде про батьків, які витрачають, а точніше сказати, втрачають життя на роботі, часто заради того, щоб забезпечити гідне майбутнє власних дітей. Працюють, так би мовити, заради майбутнього дітей, в якому особисто для них не буде місця…

І це, на жаль, доволі типова ситуація, адже діти фактично не бачать власних батьків, не знають їх, що з часом їх віддаляє все більше і більше, при чому до такої міри, що вони стають чужими людьми: їх не об’єднують ні сімейні узи (бо сім’ї як такої немає), ні спогади, ні спільні інтереси. Одним словом, нічого, навіть гроші. Гроші, яким батьки приділяли, віддавали стільки часу і сил, що в них не залишилося більше часу і сил для власних діток.

Завершити це звернення хотілося наступної історією:

«Якось одного разу чоловік повернувся пізно додому з роботи, як завжди втомлений, і побачив, як у дверях на нього чекає п’ятирічний син.

– Татку, можна тебе дещо запитати?

– Авжеж, що трапилося?

– Татку, а скільки ти отримуєш?

– Це не твоя справа! – обурився батько. – І крім того, навіщо це тобі?

– Просто хочу знати. Будь ласка, скажи, скільки ти отримуєш за годину?

– Ну взагалі-то 500. А що?

– Татку… – син підвів до нього дуже серйозні очі. – Татку, ти можеш мені позичити 300?

– Ти питав мене тільки для того, щоб я дав тобі грошей на якусь безглузду іграшку? – спитав обурений батько. – Негайно марш до своєї кімнати і лягай спати! Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшенно втомлююся, а ти так безглуздо поводишся.

Малюк тихо пішов до себе в кімнату і зачинив за собою двері.

Через деякий час батько заспокоївся і подумав: “Може йому дійсно треба щось важливе купити. Та грець із ними, тими трьома сотнями. Він ж у мене ще ніколи не просив грошей”. Коли батько зайшов до дитячої кімнати, син вже лежав у ліжку.

– Ти не спиш, синку? – запитав він.

– Ні, тату, просто лежу, – відповів хлопчик.

– Здається, я погарячкував, коли відмовив тобі. У мене був важкий день, просто урвався терпець. Вибач. От гроші, які ти просив.

Хлопчик сів у ліжку й усміхнувся.

– Ой, татку, дякую!

Потім поліз під подушку і дістав ще кілька пом’ятих банкнот. Батько, побачивши, що в сина вже є гроші, знову обурився. А малюк склав усі гроші разом, і ретельно перерахувавши купюри, знову подивився на батька.

– Навіщо ти просив гроші, якщо вони вже в тебе є? – невдоволено пробурмотів батько.

– Бо мені не вистачало. А тепер якраз досить, – відповів хлопчик. – Татку, тут рівно п’ятсот. Можна, я куплю годину твого часу? Будь ласка, повернися завтра швидше з роботи, щоб повечеряти разом з нами…

Мораль. Моралі немає. Просто хотілося нагадати, що наше життя занадто коротке, щоб проводити його цілком на роботі. Ми не повинні дозволяти йому витікати крізь пальці, і не приділяти хоч би крихітну частину нашого життя тим, хто дійсно нас любить, найближчим людям. Якщо нас завтра не стане, наша компанія дуже швидко замінить нас кимсь іншим. І лише для сім’ї і друзів це буде дійсно велика втрата, про яку вони пам’ятатимуть решту життя. Подумайте про це, адже часто ми приділяємо роботі значно більше часу, ніж сім’ї».

Сподіваємось, що ця інформація була корисною для вас.

З любов’ю, редакція сайту