Величезний скарб

Інтернет повний усілякими історіями на кшталт історії про старого собаку, який став названим татусем для виводку каченят, які залишилися без опіки мати-качки. Загалом такі історії викликають розчулення, а разом з ним… сум. Адже ми, люди, доволі часто не цінуємо, а деколи просто відкидаємо, руйнуємо власними руками величезний скарб. Скарб, яким, на жаль, можуть похвалитися не всі люди. Ім’я ж цьому скарбу – родина.

Якщо старий собака став захисником для чужих, абсолютно йому не подібних каченят, то що заважає нам, людям, піклуватися один про одного, особливо, коли нас зв’язують між собою сімейні узи?

Адже ці узи не вічні, їм притаманно уриватися: або коли у вічність відправляється хтось з наших близьких, або ж ми, або ж знову ми чи хтось за нас розриває ці стосунки, досить часто зі сміхотворних причин, про які навіть соромно згадати, якщо взагалі їх хтось може пригадати… Проте цих стосунків вже немає, а замість них залишається сум про згаяний час або ж сум за такою близькою людиною, з якою не встигли примиритися після такої б здавалося дрібної сварки чи розбіжності. Проте до таких висновків ми доходимо пізно, деколи надто пізно…

Нехай же наступна життєва історія стане для всіх нас добрим попередженням, а комусь, можливо, і корисною порадою:

«– Я хочу розлучитися із чоловіком, – сказала вона, – і я хочу цим завдати йому якнайбільше болю.

– У такому разі, – порадив їй психолог, – почніть робити йому компліменти. Коли він відчує, що ви йому потрібні, вирішить, що ви його любите, – тоді подавайте на розлучення. Так ви завдасте йому максимального болю.

Через декілька місяців жінка повернулася і повідомила, що наслідувала пораду психолога.

– Чудово! – відповів він. – Пора подавати на розлучення.

– Яке розлучення? – сказала жінка обурено. – Ніколи! Я його люблю» (З книги Гері Чепмена “Шлях до щасливого шлюбу”)

Сподіваємось, що ця інформація була корисною для вас.

З любов’ю, редакція сайту