А ЩО, ЯКБИ МИ ВСІ НАВЧИЛИСЯ ЕФЕКТИВНО ПРОСИТИ ВИБАЧЕННЯ?

Коли нашій онучці Дейві Грейс виповнилося п’ять років, батьки дозволили влаштувати особливий тиждень із дідусем і бабусею. Керолін та я мали піднесений настрій. Цей тиждень залишив чудові враження. Але один випадок закарбувався в моїй пам’яті. У Керолін була шухляда, де вона тримала наклейки для дітей. Звичайно, Дейві Грейс знала про це особливе місце і запитала в бабусі, чи можна взяти декілька штучок. Керолін дозволила вибрати будь-які три.

За годину або дві ми могли побачити наклейки по усьому будинку. Дейві Грейс взяла всю пачку і наклеїла зображення безладно. Керолін зауважила: «Здається, йшлося лише про три наклейки, а ти порушила домовленість».

Дейві Грейс стояла мовчки, у той час як бабуся вела далі «Ти мене не послухалася».

Сльози котилися горохом обличчям Дейві Грейс, коли вона говорила: «Мені потрібно, щоб хтось мене пробачив».

Я ніколи не забуду ні слів, ні болю, який я бачив на цьому маленькому обличчі. Я обійняв онучку зі слізьми на очах і сказав: «Люба, всі ми потребуємо прощення. І дідусь охоче тебе пробачить, і я впевнений, що бабуся також». І ми всі обнялися на знак примирення.

ХТОСЬ, ХТО НАС ПРОБАЧИТЬ

Я роздумував про цей випадок багато разів, поки писав книгу про вибачення. Я впевнений, що потреба у вибаченні є універсальною і що усвідомлення цього є основою вибачення.

Вибачення зароджується з усвідомлення, що мої слова чи поведінка зруйнували довіру інших людей чи образили їх в якийсь спосіб. Коли усвідомлення образи немає, стосунки руйнуються. Я живу з відчуттям провини або обмеженої справедливости, в той час як ображена особа живе з болем, розчаруванням і/або злістю. Ми обоє знаємо, що наші стосунки постраждали від образи. Якщо жоден не простягне оливкової гілочки, якість наших стосунків погіршуватиметься.

Декілька років тому, коли ми жили в Чикаго, я часто був волонтером у межах місії Pacific Garden. Я познайомився з багатьма чоловіками і жінками, які поділилися зі мною першопричинами потрапляння на вулиці. Я побачив у цих історіях дещо спільне. Всі ці люди потерпали від несправедливого ставлення. (Принаймні так вони відчували). І ніхто ніколи не просив вибачення. Дехто з них визнали, що також погано ставилися до інших і не просили вибачення. І внаслідок цього зіпсували стосунки. Врешті-решт просто не було до кого звернутися, тому люди пішли на вулицю. Я часто роздумував: все могло би змінитися, якби хтось навчив цих чоловіків та жінок мистецтву вибачення.

Все відбувається зовсім інакше, коли йдеться про соціяльну ієрархію корпоративної Америки. Останніми роками ми часто бачимо, як керівників підозрюють і звинувачують у шахрайстві. Цікаво, що би змінилося, якби ці керівники навчилися просити вибачення в процесі корпоративного просування.

Багато державних службовців також поводилися неправильно. Більшість із них не визнавали провини до її доведення. І коли навіть просили вибачення, то висловлювались якось незрозуміло і часто виправдовувалися. В урядовців і громадських діячів небажання просити вибачення може з’являтися через страх, що вибачення може бути використано проти них. Тоді міркують так: «Краще сидіти спокійно і не відхилятися від своєї позиції, ніж просити вибачення і втратити все». Багато хто ніколи так і не зрозумів: у житті є дещо важливіше, ніж влада і гроші. Альберт Ейнштейн якось написав: «Не все те, що можна порахувати, враховується, і не все те, що враховується, можна порахувати».

ЛАМАЮЧИ ШАБЛОНИ НАШОЇ КУЛЬТУРИ

У звичайних чоловіка чи жінки небажання просити вибачення виникає через культурні шаблони, за якими вони спостерігали і які сприймали, поки росли. Тому, як ми раніше обговорювали, деякі відразу розпочинають звинувачувати когось. Вони дорікають іншим за свої помилки. Інші з кам’яним обличчям заперечують заподіяння образи. Ще інші швидко і непереконливо просять вибачення, сподіваючись залишити проблему позаду.

Однак все більше людей вчиться знизити життєвий темп і знайти час для щирого вибачення. Це сильні люди; це герої; це люди, з якими приємно проводити час; це люди, яким довіряють.

ЯКБИ ВИБАЧЕННЯ БУЛО СПОСОБОМ ЖИТТЯ

Мистецтво прохання вибачення є нелегким, але його можна навчитися і воно варте докладання зусиль. Вибачення відкриває абсолютно новий світ емоційного і духовного здоров’я. Попросивши вибачення, ми можемо спокійно дивитися на себе в дзеркало, дивитись людям у вічі. Лише тих, хто щиро просить вибачення, можуть щиро прощати.

Якби вибачення було способом життя, то не вибудовувалися би жодні стіни непорозуміння. Стосунки ставали би щирими. Звичайно, люди припускалися би помилок, але вони би виправляли їх чесно і відкрито. Люди би висловлювали жалкування; брали би на себе відповідальність. Вони би залагоджували обрати. Щире розкаяння вписувалося б у наші наміри. І ми б покірно стояли і говорили: «Мені потрібно, щоб мене хтось пробачив».

Я вірю: якби ми навчилися просити вибачення ефективно, здебільшого нас би щиро прощали.

Якщо вибачення стає способом життя, стосунки зцілюються. Люди знайдуть прихильність, підтримку і підбадьорення, яких так потребують. Тоді менше людей бралися би за наркотики чи алкоголь у спробі втекти від зруйнованих стосунків. І менше осіб жили би на вулицях Америки.

Так, Дейві Грейс, мені також потрібно, щоб мені пробачили. Скільки би нам не було – п’ять чи вісімдесят п’ять, – усім нам потрібне прощення. А такого можна досягти, якщо ми всі навчимося ефективно просити вибачення. Нехай ця книжка спрямує нас до вибачення. Нехай усі навчаться розпізнавати проблему й уникати спокуси звинувачувати, відмовлятися від компромісів чи швидко і непереконливо просити вибачення без щирого залагодження образи.

Попередній пост

СПОСОБИ БОРОТЬБИ ЗІ ЗЛІСТЮ НА САМИХ СЕБЕ

Коли жити згідно з ідеальними уявленнями не вдається, наші відчуття аналогічні до емоцій інших, коли ... Читати далі