Бережися… іграшки!

У мене (та й не тільки в мене) у дитинстві іграшок було небагато. Тоді за усього бажання завалити іграшками півкімнати не було можливим. Жили обмежено, кожен метр житлоплощі враховувався. У нас, наприклад, коли сім’я укладалася спати, увесь вільний простір займався розкладачками. Людям ніде було розміститися. Які вже там гори іграшок?! Зараз оповідання про комуналки здаються більшості дітей байками. І вибір іграшок такий, який нам навіть не снився. Межею мріянь для моїх одноліток була німецька гумова лялька з очима, що розплющуються, і волоссям, яке можна було мити і розчісувати. Кого нині цим можна здивувати?..

Чому сучасні батьки, прийшовши на прийом до психолога, нерідко скаржаться, що дитина не хоче грати, хоча іграшок у неї більше, ніж в іншому магазині? І чому психологи все наполегливіше б’ють тривогу, сполучаючи два, на перший погляд, несумісних поняття: “дитячі іграшки” і “небезпека”?

Достаток – теж стрес

Уперше я почула про це за кордоном і, пам’ятається, не повірила. Нам, втомленим від вічного дефіциту, це здавалося немислимим. Але тепер ми маємо можливість відчути багато що на власному досвіді. І цей досвід свідчить, що надмірна різноманітність теж діє на психіку гнітюче. Жінки не раз скаржилися мені, що потрапивши до великого супермаркету, вони швидко втомлюються, впадають в якесь заціпеніння, загальмовуються. Так реагує психіка, не витримуючи натиску нових вражень. А хтось, як виразилася моя знайома, навпаки, “чманіє”, очі в нього розбігаються, хочеться купити одне, друге, п’яте, десяте, а грошей на все не вистачає… І замість радості виникають роздратування, досада, розлад. Мовою психоаналізу такий стан називається фрустрацією. Дитяча ж психіка ще більш уразлива. Тому багато мам побоюються зараз заходити з дітьми-дошкільниками в магазини іграшок, знаючи, що в малюка розбіжаться очі, і справа обов’язково кінчиться сльозами. Але навіть якщо наситити його непомірні апетити, це все одно ненадовго. Ну, потішиться днинку з новими іграшками, а назавтра може на них навіть не поглянути. Пересичення спричиняє за собою нудьгу, апатію. От чому педіатри раніше настійно радили батькам давати дитині для гри лише декілька іграшок, а інші прибирати чимдалі, щоб вона їх забула і потім, коли станеться видача чергової “порції”, захоплено грала ними, як абсолютно новими.

Де простір для творчості?

Не сприяє розвитку дитячої ініціативи і нова тенденція створювати повністю укомплектований світ іграшкових персонажів. Найяскравіший приклад – “імперія Барбі”. Для неї можна придбати в магазині все, починаючи від нарядів і кінчаючи автомобілем або яхтою. Начебто чудово, аби гроші були. Але в людини, що розбирається в дитячій психології, це не викличе захоплення. Дитині для розвитку необхідно докладати якісь зусилля: домислювати, фантазувати, вчитися робити багато що своїми руками. Навіщо шити, ризикуючи уколотися голкою, викроювати з клаптиків, розпорювати і перешивати, якщо щось не вийде, коли лялькову сукню можна купити в магазині? Навіщо напружуватися?

У результаті формується психологія споживача, звичка ковзати по поверхні, ухилятися від труднощів – те, на що зараз так часто нарікають батьки і що дуже заважає дитині, коли вона потрапляє до школи. Адже гра, за визначенням видатного дитячого психолога Д. Б. Ельконіна, це “школа довільної поведінки”. Дитина, граючи, вчиться контролювати свої емоції, діяти за чужим завданням, а не тільки за власною примхою, освоює важкі види діяльності. Узяти хоч би нанизування намист. Важко навіть перерахувати, скільки корисних умінь і навичок отримає дівчинка, зробивши таку прикрасу власними руками. Це начебто невитіювате заняття тренує дрібну моторику, усидливість і увагу, сприяє освоєнню форми предметів, може допомогти в оволодінні лічбою, розвиває художній смак і фантазію, учить турботі про інших (якщо намиста призначені для ляльки або комусь у подарунок). Усього цього дитина, якій купили іграшкові намиста в магазині, буде позбавлена. А який простір для творчої фантазії надається хлопченяті, що майструє для сестри ляльковий будинок, або дітям, що влаштовують мініатюрний палац з крісел, покривал і подушок!

Забава для чоловіків

До речі про Барбі. Вона як і раніше в моді, хоча враження, яке довгонога красуня створювала раніше, вже немає. А деякі батьки навіть розуміють, що широко розрекламована іграшка – зовсім не нешкідлива розвага.

Візьміть будь-яку ляльку “до епохи Барбі”: гумову або пластмасову дівчинку, принцесу з фарфоровим личком, – і ви відразу помітите, що навіть у найбільш вирядженої лялькової красуні не було тих форм дорослої жінки, які є в будь-якої модифікації Барбі. Начебто дрібниця, а насправді дійсно революційний переворот. Традиційна лялька недаремно позбавлена дорослих форм. Це прообраз дитини. А дівчинка, граючи, стає в опікунську материнську позицію. Вона відтворює дії дорослих: сповиває “дочку”, годує, вколисує, і таким чином з дитинства готується виконати одне з найголовніших призначень жінки – материнство.

З Барбі ж у “дочку-матір” не пограєш. Яка з неї дочка? Ні, це швидше гра в “доросле життя”, для якого, до речі, в “імперії Барбі” передбачена маса атрибутів: особняки і машини, карети, басейни з парасольками і лежаками, чоловіки і коханці…

– Але за старих часів дівчатка з багатих сімей теж грали з розрядженими ляльками, що зображували світських панянок, – заперечить якийсь знавець дворянського побуту. Так. З тією тільки різницею, що грало таким чином дуже обмежене коло дітей. І відтворювали вони в грі моделі поведінки дорослих жінок свого кола. Це теж була репетиція реального життя, підготовка до ролі світської панни. А до чого готуються сучасні дівчатка, граючи в Барбі? Хіба їх мами і бабусі живуть в антуражі голлівудських зірок? І чи варто потім дивуватися з великої кількості малолітніх повій, які йдуть на панель зовсім не через кусень хліба, а мріючи про шикарне життя?

Крім того, для дворянок світські раути і візити були не просто звеселянням. Виражаючись сучасною мовою, це були “громадські зв’язки”. У певному значенні це була їх “робота”. Зараз же переважна більшість жінок так не живуть, і життя Барбі цілком справедливо сприймається дітьми як суцільне неробство, на яке дитина може підсвідомо націлюватися, переносячи моделі ролевої гри в реальність. До чого тут уроки, допомога по дому, догляд за молодшим братом або сестрою? Вигляд людини є віддзеркаленням її суті. Так і зовнішність Барбі припускає певну лінію поведінки.

Наведу приклад з життя 11-річної Аліни, яку привела на заняття в наш психологічний ляльковий театр мама, стурбована тим, що в дочки в щоденнику суцільні двійки і до того ж ще не вибудовуються стосунки ні з батьками, ні з молодшою сестричкою, ні з однокласниками. Аліна приносила на заняття цілу купу Барбі і Кенів, зображуючи себе розбишакою з рудо-фіолетовим волоссям і старанно наслідуючи інтонації героїнь сучасних мультфільмів і телесеріалів. Інші персонажі були анітрохи не кращими. Коли Аліна показувала на ширмі лялькового театру свої конфлікти з однокласницями або сестрою, створювалося враження, що сваряться повії. Вони ділили “дружків”, заздрили чужим “шмоткам”. І навіть начебто розкаявшись, не упускали випадку сказати один одному якусь гидоту.

От, наприклад, Аліна показує сцену примирення двох сестричок. Вони сварилися через сукні, а Аліна, за нашим завданням, повинна була навчити їх жити дружно. Перша сестричка: “Ну, взагалі, у мене сукня теж нічого, модна, у дорогому магазині куплена. Але твоя мені все-таки подобається. Ти мені її даси поносити?” Друга (нагадую, що демонструється приклад хорошої поведінки! – авт.): “Дам… (Крізь зуби) Коли схуднеш”. Зовні ж дівчинка була антиподом своєї героїні: сутулим, надсоромливим, типовим бридким каченям.

Іграшки для «статевого виховання»

З темою Барбі перекликається і тема іграшок для так званого “статевого виховання”, які останнім часом з’явилися на прилавках. Я маю на увазі ляльок із статевими органами. У журналах для батьків запевняють, що це дуже корисне для “статевої самоідентифікації дитини”. Хоча залишається відкритим питання: як же стільки століть поспіль діти “самоідентифікувалися” без подібних іграшок?

“Іграшки для статевого виховання” дійсно виховують. Тільки не доброго сім’янина чи гармонійно розвинену особу, на що сподіваються батьки, які вірять “прогресивним” журналам, а їх пряму протилежність.

Автор: Тетяна Шішова

Попередній пост

Чинники ризику

Встає резонне питання: «Які чинники впливають на розвиток дитячої залежності?» На мій погляд, сьогоднішня орієнтація ... Читати далі

Наступний пост

Найкращі іграшки – природні

"Це камінчики, пісок, шишки, палички, клаптики. Вони можуть бути усім", – каже д-р психологічних наук ... Читати далі