Найкращі іграшки – природні

“Це камінчики, пісок, шишки, палички, клаптики. Вони можуть бути усім”, – каже д-р психологічних наук Віра Абраменкова, що присвятила не один рік свого життя вивченню того, як впливають сучасні іграшки на дитячу психіку. – А чим може бути машинка? Тільки машинкою. (Втім, якщо це вантажівка, то, ймовірно, вона може стати ще і ящиком для зберігання кубиків, ліжком для ведмедика або каретою для подорожей кота та інш. А чим може бути електронна іграшка з чотирма кнопками? Абсолютно очевидна її монофункціональна однозначність – тисни на кнопки і все!” А мій молодший син, йому тоді було одинадцять, захопився грою в… ґудзики. Він набрав їх з півтисячі, випрошував у родичів і знайомих. Але не для того, щоб просто розкласти по мішечках як колекцію. Це були знатні лицарі, прості солдати, мирні городяни. Для кожного (!) він придумав свою казкову історію і потім розігрував на килимі – то з друзями, а то і один – захоплюючі баталії, вигадував захоплюючі пригоди. І дуже гордився тим, що таких іграшок і такої гри немає більше ні в кого.

Нічний зоопарк

Доросла людина зазвичай оцінює іграшки, виходячи зі своїх дорослих уявлень про красиве, смішне або страшне. Звичайно, його не злякає плюшевий тигр, навіть якщо він буде копією справжнього і зроблений мало не в повну величину. Зараз у моді звірі, зроблені так натуралістично, що їх майже не відрізнити від справжніх, і багатьом батькам це подобається. Чесно кажучи, вони і мені ще нещодавно здавалися симпатягами. Але, побувавши в оселі, де величезні звірини дивилися на мене з усіх боків: з шафи, дивана, пуфа і тумбочки для білизни, і головне, постеживши за п’ятирічною дівчинкою, що страждала енурезом, я раптом зрозуміла, що такий зоопарк здатний викликати в дитини неабиякі страхи. Особливо вночі. Мама не повірила, але, ймовірно, все ж насторожилася. В усякому разі, через декілька днів, заглянувши годин об одинадцятій ночі до дочки в кімнату і дещо відсунувши ковдру, якою Даша укуталася з головою, побачила очі, в яких застиг непідробний жах. – Що з тобою, Дашенько? – захвилювалася мама. Дитина приклала палець до губ і ледве чутно вимовила: – Мовчи, з’їдять. Вони тільки днем іграшки, а вночі живі.

Звичайно, подібні фантазії можуть виникнути у вразливого дошкільника і з приводу традиційних іграшок, але міра вірогідності цього несумірно менша.

Мій ласкавий і ніжний монстр

Ще небезпечніше для дитячої психіки захоплення іграшковими монстрами і монстриками, тролями та інш. Коротше, усіма тими персонажами, яких можна позначити словом “чудовисько”. Навіть якщо вони будуть на вигляд не такими вже і страшними, спокушатися не варто. Іграшка не просто забава. Вона дає дітям яскраві образи, що запам’ятовуються, і від того, якими вони будуть, багато в чому залежить формування їх моральних уявлень, картини світу. Які почуття укорінюються в душі дитини, коли вона прив’язується до монстра, починає його любити? А якщо дитина з монстром гратиме, це неминуче станеться – з нелюбимими іграшками діти не грають. Значить, вона почне бачити в неподобстві щось привабливе, бачити в злі, яке в дитячому віці міцно асоціюється з поняттям “негарний”, добро. Таким чином, поняття добра і зла будуть розмиті, ще не встигнувши толком оформитися. Адже дитяча свідомість недаремно так влаштована, що не сприймає півтонів і нюансів. Чи поганий, чи хороший. Чи добрий, чи злий. Чи можна, чи не можна. А якщо сьогодні можна, а завтра те ж саме не можна, виникає хвилювання, обурення, протест, у глибині яких таїться страх. І це зрозуміло: світ, що оточує дитину, складний, часто незбагненний, їй потрібні прості, чіткі орієнтири, щоб почувати себе в безпеці. Потім, коли людинка подорослішає, до неї прийде здатність розрізняти відтінки понять, якостей і стосунків. Але спершу треба закласти базу. На хисткому фундаменті міцної будівлі не побудуєш. До психологів все частіше приводять дітей, які не можуть адаптуватися до колективу однолітків, постійно вступають у конфлікти і не утримуються навіть у дорогих приватних школах. І коли фахівці починають розбиратися, нерідко виявляється, що від природи дитина зовсім неагресивна. Просто вона наслідує своїх улюблених кіногероїв, відтворює моделі поведінки, які часто-густо пропонуються в комп’ютерних іграх.

А починалося все ще раніше, з вибору іграшок. “Чому навчить дітей така забава?” – психолог Віра Абраменкова показує мені ручку у вигляді скелета. Коли натискаєш на кнопочку, скелет, блиснувши очима, розгинає в ліктях руки і виставляє вперед кулаки, кожен розміром з його голову. Звичайно, не всі діти прийдуть від іграшки в захват і, головне, поспішать втілити побачене в життя. Але де гарантія, що ваша дитина не виявиться серед тих, кому це припаде до смаку? Серед дошкільників і молодших школярів немало хлопців, які схильні до демонстративності та легко потрапляють під поганий вплив, запальні і розгальмовані. Вони в даному випадку особливо уразливі.

Страшний може укусити

Є і ще одна небезпека, що підстерігає дітей, які грають з “страшними” іграшками. Уперше я замислилася про це після того, як у нас побував у гостях чотирирічний хлопчик із сім’ї, де дуже серйозно ставилися до питань виховання. Моя дочка, якій були тоді років сімнадцять, із задоволенням возилася з ним цілий вечір, надавши в його розпорядження усі м’які іграшки, які їй колись надарували друзі і родичі. І потім із подивом розповідала: – Уявляєш? Єгор брав у руки тільки звіряток із закритою пащею. А від тих, в яких видно зуби, відмовився навідріз. Я йому і дракончика пропонувала, і собаку, і динозаврика. “Ні, – каже, і все! – Зубасті кусаються”. Так і не став з ними грати. Дивна якась дитина…

Я теж здивувалася, а потім зміркувала, що перед нами, можна сказати, унікум: дитина, не зіпсована сучасною мас-культурою. Прагнучи захистити хлопчика від поганих впливів, батьки відмовилися від телевізора. У бабусі або в гостях Єгор іноді дивився мультики по відео, але тільки старі, так що до сучасної стилістики не був привчений. Іграшки для нього теж відбиралися дуже строго: ніяких “монстриків” і покемонів. У садок він не ходив. Отже нічого дивного в його поведінці не було. Навпаки, хлопчик сприймав світ так, як і повинна сприймати його дитина. Страшне його відлякувало, а не притягувало. Потворне відштовхувало. І зреагував він абсолютно нормально. Звір, що вищирився, небезпечний, він дійсно може вкусити, і краще триматися від нього чимдалі. Навіть від іграшкового. При цьому Єгор зовсім не був боягузом. Швидше, навпаки. Але в ньому заговорив нормальний інстинкт самозбереження. У тих же малюків, яких потворне чи страшне притягує, інстинкт самозбереження пошкоджується. І це може призвести до плачевних наслідків. Наприклад, трохи подорослішавши, вони цілком можуть потягнутися до наркотиків, цілком усвідомлюючи їх небезпеку. Але спрацює засвоєний з дитинства стереотип: небезпечне їх притягуватиме, а не відштовхуватиме.

Тому перш, ніж купити іграшку, серйозно замисліться над тим, яке вона несе педагогічне і психологічне навантаження. Чому навчить і які почуття пробудить? З ким ототожнить себе ваш син або ваша дочка? Граючи, дитина приміряє на себе різні ролі, які потім випробує в житті. Так давайте постараємося, щоб їй припала до смаку роль доброї, дбайливої, благородної людини.

Автор: Тетяна Шішова

Попередній пост

Бережися... іграшки!

У мене (та й не тільки в мене) у дитинстві іграшок було небагато. Тоді за ... Читати далі

Наступний пост

Підготовка до школи

У чотири роки в багатьох дітей різко підвищується «градус упертості», і батьки приходять від цього ... Читати далі