Підготовка до школи

У чотири роки в багатьох дітей різко підвищується «градус упертості», і батьки приходять від цього в жах: «Раніше такий був поступливий хлопчик, а тепер… Усе, буквально усе хоче робити по-своєму!» Тільки і чуємо: «Не треба! Я сам!» – нарікають мами і бабусі.

А ще через два роки (особливо в тих сім’ях, де всі зусилля були кинуті на збиття цього градуса) доводиться чути прямо протилежне: «НАМ скоро в школу, а як він там буде – навіть гадки не маю! Він нічого, буквально нічого сам зробити не в змозі!»

І виникає закономірне питання: як психологічно підготувати дитину до школи? Для багатьох дошкільнят, що не ходили в дитячий садок, це питання стоїть, що називається, ребром.

Кому легше в школі?

Хоча «домашні» діти часто бувають краще підготовлені з різних предметів, психологічно вони в порівнянні з дітьми із «садочків» нерідко програють. Скажімо, для дитини, що відвідувала дитячий садок, переодягання перед уроком фізкультури зазвичай не складає особливих труднощів, бо вона давно привчилася швидко переодягатися в садку і робить це автоматично. А «домашня» дитина може зіткнутися тут з непередбаченими труднощами.

І річ не лише в тім, уміє вона самостійно зав’язувати шнурки на черевиках чи ні. Головне не це. «Домашня» дитина просто не звикла до великого дитячого колективу, який є школа. Там для неї надто багато відволікаючих моментів. А ситуація, навпаки, вимагає підвищеної зосередженості.

Виграшне становище «випускників дитсадку» ще і в тому, що школа в принципі не покликана займатися прищепленням дітям побутових навичок. Це прерогатива сім’ї і дошкільних установ.

Учителі не хочуть – та і не можуть, враховуючи переповненість класів! – возитися з маленькими незграбами, яким треба по десять разів на день нагадувати, щоб вони заправили сорочку в штани і не забули принести зелену ручку. А от зайвий раз пояснити відстаючому учневі якесь граматичне правило педагоги зазвичай не відмовляються. Для них це звично і внутрішньо виправдане.

Отже діти, розпещені батьківською опікою, почувають себе в школі незатишно. Учителів вони дратують, однокласники над ними сміються. У перші місяці навчання такі діти нерідко впадають у стан прострації: на уроках бувають неуважними, стають страшенно повільними, усе забувають, гублять ручки, зошити, змінне взуття. Удома вони капризують, іноді їх починають ночами мучити кошмари.

Від батьків у подібних випадках потрібен величезний запас терпіння і такту. Їх основне завдання – вселити в розгублену дитину спокій, підтримувати її, підстраховувати. Але при цьому щадити самолюбність сина чи дочки!

На жаль, у більшості випадків дорослі нервують, втрачають рештки терпіння, гніваються. І дитина починає сприймати школу як обтяжливу повинність. Якщо цей стереотип закріплюється, до п’ято-сьомого класу в дітей може сформуватися стійке неприйняття не лише шкільних уроків, але і будь-якої пізнавальної діяльності взагалі.

«Нічого йому (їй) не цікаве, – скаржаться батьки, – книг не читає, у музей не затягнеш, гуртки пропонували найрізноманітніші – від усього відмовляється. Починаємо розповідати щось зі сфери історії чи біології – очі відразу скляніють. З усього видно, що людина відключається. На розумі одні комп’ютерні ігри (бойовики, «жахи», телесеріали)».

Боротися з цим буває вже дуже важко, бо до підліткового віку діти зазвичай знаходять собі друзів, що розділяють їх смаки. Думка однолітків стає для багатьох важливіша за думку дорослих. Тим більше що зараз вона, ця підліткова думка, підкріплена авторитетом модних журналів, телепередач, популярних співаків. Тобто батькам доводиться вести свідомо нерівну боротьбу. Перемогти в ній вони можуть лише за умови збереження міцного емоційного зв’язку з дитиною. А зв’язок цей якраз і порушується від того, що в скрутну хвилину рідні відмовили синові чи дочці в підтримці.

Дитина не розбиратиметься в мотивах, чому вони це зробили. В її пам’яті залишиться, що вони встали «по інший бік барикад».

Про шкоду гіперопіки

У батьківської гіперопіки є інший суттєвий мінус. Надмірна опіка позбавляє дитину ініціативи, пригнічує її волю.

Запитаєш у такого хлопчика або такої дівчинки: «У що ти любиш грати?» чи «Як звуть твого друга?», а вони озираються на маму в очікуванні підказки. Але на уроці мами не буде, і дитина потрапить у стресову ситуацію. Діти, над якими дорослі до школи «нависали», частенько починають боятися відповідей біля дошки, контрольних, вчительки. З часом у них може навіть розвинутися на цьому ґрунті так званий шкільний невроз, і про навчання можна забути.

Гіперопіка взагалі породжує множинні страхи. На перший погляд це здається парадоксальним, адже батьки опікають дитину саме для того, щоб захистити її від небезпек. Але якщо розібратися, дивного тут нічого немає. Яка картина світу виникає в малюка, за яким надмірно печуться дорослі? Ну, звичайно, жахлива! Усе, що не візьми, таїть у собі загрозу! Вийти з під’їзду одному не можна – тебе тут же вкрадуть. Молоток не бери – відіб’єш палець. З незнайомими хлопцями на дитячому майданчику грати небажано – підчепиш інфекцію. І т. д. і т. п.

Звичайно, це не означає, що діти повинні рости без нагляду, але до шкільного віку рамки їх самостійності варто суттєво розширити. І краще потурбуватися про це приблизно за рік до школи.

Автор: Тетяна Шішова

Попередній пост

Найкращі іграшки – природні

"Це камінчики, пісок, шишки, палички, клаптики. Вони можуть бути усім", – каже д-р психологічних наук ... Читати далі

Наступний пост

Підготовчі групи до школи

Якщо ви не хочете віддавати дитину в садок (а я, як ви вже зрозуміли, сама ... Читати далі