Основна проблема нашої освіти

Розпочався новий навчальний рік, проте проблеми з освітою, на жаль, залишилися ті самі. І добре, якщо не додалися нові…

Проте, щоб не бути голослівними, відразу надамо слово відомому блогеру Пилипу Духлію, який поділиться своїми думками стосовно основних проблем української освіти, шкільної зокрема:

«Основна проблема нашої освіти в тому, що вона ґрунтується на запам’ятовуванні інформації. Цей підхід з’явився тоді, коли не було Інтернету і людям доводилось тримати великий обсяг інформації в голові. Коли не існувало книг, коли доступ до них був обмежений, коли доводилось витрачати багато часу на пошук необхідної інформації в книгах, наукових роботах, матеріалах конференцій, коли коло спеціалістів поруч по темі було дуже обмеженим і нема було в кого спитати. І так далі. Швидкість доступу до цих знань і наявність їх у голові були головними факторами швидкості виконання роботи та можливості її виконати взагалі.

Тому вважалось, що найкращий учень той, хто буде більше знати. А через те, що невідомо було які саме знання будуть потрібні, то вчили великі обсяги і з багатьох дисциплін. Так з’явилось «для загального розвитку». І досі багато людей сповідують цю ідеологію. Чим більше різнопланових знань буде напхано в голову дитини – тим краще. Рано чи пізно щось знадобиться, а що не знадобиться – то вже сам процес пхання даних у голову дитини сприяє розвитку.

Не сприяє.

По-перше, людський мозок дуууууже лінивий. Це тому, що він споживає багато енергії – у 16 разів більше, ніж м’язова тканина в перерахунку на масу. Маючи вагу 1-2% від маси тіла, мозок споживає 25% всієї енергії організму. Тому він працює тільки тоді, коли це дійсно необхідно. Для формування довгострокової пам’яті потрібні анатомічні зміни в мозку і він не поспішає їх формувати, обмежуючись короткотривалою пам’яттю. Змусити наш мозок щось запам’ятати – титанічна праця. Саме тому студенти, інтуїтивно розуміючи, що майже вся ця дурня їм у житті не знадобиться, готуються до іспитів в останні дні, оптимізуючи ресурси свого мозку.

По-друге, навчання українських дітей і підлітків ділиться на дві стадії. Перша – підлаштування під викладача і його тарганів для отримання позитивних поточних оцінок і друга – активізація мозку в переддень контрольних, іспитів тощо.

Що ми маємо на виході з навчального закладу? Адаптивних дітей і вітер у голові. Ну гаразд, якщо добре «вчився», то купа розрізнених знань, що важко застосувати в реальному житті.

Хіба не так?

Формування нових підходів до навчання повинно починатись з проведення жирної червоної лінії між поняттями «знати» та «розуміти» і кожного разу коли ви намагаєтесь оцінити якість освіти, питати себе – ця освіта про знання чи про розуміння?..

Українська освіта потребує змін вже вчора, бо маємо шанс виростити ще одне покоління сферичних у вакуумі філологів, правників, інженерів неіснуючих систем та менеджерів з туризму».

Зі свого боку ми б хотіли додати, що маємо надію, що ця інформація матиме користь для вас… А також, що ви будете не надто вимогливими до власних діток, якщо вони не можуть впоратися зі шкільною програмою, цілком можливо, що вони здогадуються про марність цих знань. Хоча, звичайно, це може бути банальна лінь, проте це вже не є темою цього допису.

З любов’ю, редакція сайту