Час Дій

– Денні! Припини штурхати сестру, – Марлен зиркнула в дзеркало заднього огляду і міцніше схопилася за кермо.

– Це вона почала.

Чотирирічний Денні обернувся і висолопив язика на Дженніфер, свою восьмирічну сестру.

– Неправда! – насупилася Дженніфер. – Він завжди каже, що я винна.

Марлен глибоко зітхнула. Чому їй здалося, що непогано би з собою взяти дітей до гастроному? Усі ці сварки і гнівання по дорозі от-от зведуть її з розуму. І коли вони під’їхали до свого будинку, це врешті-решт сталося.

Відстебнувши ремінь безпеки, вона заявила:

– Ви обоє беріть по сумці.

– Але ж мамо, – застогнала Дженніфер, – я хочу в туалет.

Денні вистрибнув з машини:

– А ось і Зак на новому велосипеді!

– Нумо, діти! Несіть додому продукти. Вам вистачить хвилини, щоби допомогти.

Але Денні вже помчав до будинку Зака, а Дженніфер поспішила в туалет.

Марлен хряснула дверцятами автомобіля.

– Денні, повернися-но сюди!

Він далі біг по хіднику. Вони мене так дратують. Вони ніколи мене не чують! Завжди одне і те саме. Вони навіть не думають слухатися, і я мало не божеволію. Тепер вони побігли веселитися, добряче мене розсердивши.

Вона поволокла по сходах дві торби з продуктами. Вони просто на мене не зважають. Жити справді було би легше, якби ці дітлахи навчилися думати не лише про себе. Потрібно щось змінювати.

Наступного ранку Марлен зайшла до вітальні.

– Денні, час у садок. Поклади іграшки й одягайся.

Денні перехилився над краєм ліжка, держачи по трансформеру в кожній руці й удаючи, що не чує.

Ну от, знову те саме. Щоранку одне і те саме. Мені треба підвезти Денні і встигнути в офіс до дев’ятої, але щоби вибратися із цієї оселі, треба бути вправним продавцем, військовим інструктором і носієм водночас.

– Ходи-но, Денні! Відклади ті іграшки і бери ранець! – Вона помітила його невзуті ноги. – Де твої черевики?

Денні поглянув на ноги так, немовби дивуючись, що вони без черевиків.

– Не знаю.

– Я ж тобі тричі наказувала взути черевики. Постій під дверима. Не рухайся… Я піду пошукаю їх.

Марлен кинулася через передпокій до його спальні. Тоді вона зазирнула у ванну кімнату. Так! Один є. Другий, мабуть, недалеко. Ах, он він. У ванній? Чому він просто відразу не вдягнув їх, коли я сказала?

Марлен вже розуміла, що аж ніяк не зможе встигнути на роботу, а спізнюватися вона страх як не любила. Її завжди дратували люди, які щоразу виправдовувалися за спізнення. Тепер у неї було лише одне виправдання.

– Денні, ти де?

– Тут, – Денні кинув свої машинки на підлогу у вітальні.

– Що ж ти робиш? Я сказала тобі чекати під дверима. – Вона піднесла голос, відчувши, як їй стискає живіт. – Сядь. – Вона натягла черевики синові на ноги. – А тепер марш у машину.

Кінець кінцем Марлен привезла Денні до садка і поїхала на роботу, рада, що може відпочити від дітей.

Згодом Марлен під’їхала до дитячого садка, щоб забрати Денні, і кілька хвилин спостерігала за групою. Діти виглядали щасливими й задоволеними, і місіс Фітіян спокійно бесідувала з ними, поки вони прибирали в групі.

Місіс Фітіян попросила Денні зібрати зі столу головоломку. Без метушні й нарікань він позбирав усі пазли, кинув їх у коробку і засунув її на полицю.

Марлен розкрила від здивування рота. Денні послухався – і напевне далеко швидше, ніж удома. Ба більше, місіс Фітіян дала йому та іншим дітям ще кілька вказівок, і вони відразу послухалися. Як вона може бути такою веселою і водночас змушувати всіх цих дітей їй допомагати?

Марлен відчинила двері.

– Добридень, місіс Фітіян.

– Добрий день. Як у вас справи?

– Мені дуже подобається, як ви спілкуєтеся з дітьми, – заговорила Марлен. – Денні вельми добре відгукується на ваші слова. Вас діти завжди так слухають?

Пані Фатіян усміхнулася.

– О ні, спочатку було трохи не так. Знадобилося кілька тижнів, перш ніж вони зрозуміли, що я не кидаю слів на вітер. Тепер вони знають, що я кажу лише раз, і коли вони не послухаються, то будуть наслідки. Мені довелося добряче попрацювати перших кілька тижнів, але, як бачите, діти щасливі, коли розуміють правила нашої групи і знають, що Час дій не забариться.

– Час дій? Що це таке?

– Час дій – це момент, коли я перестаю говорити і беруся до діла. – Місіс Фітіян узяла пачку паперу для малювання і стала розкладати його на дитячих поличках. – Чимало батьків розчаровані, що діти не слухаються, але насправді вони просто не привчили їх, що потрібно слухатися швидко. Швидкий Час дій – це знаряддя, яке я застосовую, щоби навчати послуху.

– Мабуть, я не зовсім вас розумію.

– Дозвольте мені вас запитати. Коли ви кажете Денні застелити своє ліжко, а він цього не робить, що відбувається далі?

– Я кажу йому ще раз.

– А тоді що?

– Зазвичай, мені треба говорити йому три-чотири рази.

– І тоді він слухається?

– Ні. Зазвичай, я мушу далі підвищувати голос. Мені не хочеться, однак так виглядає, що я мушу розсердитися і кричати на нього, перед тим як він почне на мене зважати.

– Повторюючи Денні кілька разів, ви привчили його, що перший раз слухатися не треба. – Пані Фітіян взяла ще один стос паперу. – А наші слова не повинні потребувати додаткового підтвердження. Ми мусимо мати на увазі те, що кажемо. Гадаю, ми можемо застосувати цей принцип у взаєминах із дітьми. Денні мусить знати, що ви не пускаєте слів на вітер, навіть коли не кричите і не повторюєте вдруге.

– Але ж я кажу йому, що він мусить слухатися мене відразу.

– Так, батьки це часто кажуть, але чи маєте ви саме це на увазі?

– Авжеж.

– Тоді навіщо ви постійно попереджаєте його і стільки разів повторюєте? Чому наслідки не настають негайно?

– Я ніколи про це не думала, – Марлен замовкла. Здавалося, тут криється саме те, що їй потрібно, однак вона не була ще цілком певна, що саме. – Ви кажете, що я привчила Денні до того, що він не мусить слухатися мене відразу?

– Саме так, – посміхнулася місіс Фітіян. – Швидкий Час дій привчає дітей слухатися першої вказівки.

Зиркнувши на годинника, Марлен усвідомила, що ледве встигає зустріти автобус Дженніфер. – Місіс Фітіян, ви дали мені поживу для роздумів. Дякую, що поділилися цією ідеєю щодо Часу Дій.

– Швидкий Час дій не вирішить усіх проблем, але часто таки допомагає. Я багато навчилася, працюючи тут і виховуючи своїх дітей. Якщо ви хочете поговорити докладніше, заходьте і ми домовимося про час.

– Чудово! Я була би дуже рада. Ще раз дякую, – Марлен узяла Денні за руку, і вони пішли.

Це добра ідея, – думала Марлен, їдучи додому. – Денні не хоче слухати мене, поки я не скажу йому три чи чотири рази, однак він відразу відгукується до місіс Фітіян.

Згодом того самого дня Марлен стояла на кухні, ріжучи перець і моркву на салат. Вона повернулася подумки до виховательки Денні і швидкого Часу дій.

Помітивши на підлозі куртку Денні, вона покликала:

– Денні, будь ласка, візьми свою куртку і повісь її на гачок.

Відповіді не було.

Марлен бачила, як діти граються на підлозі у вітальні. Вона знала, що син чує її, але він навіть не поворухнувся. Ручаюся, що він хутенько би побіг, якби це сказала місіс Фітіян.

Марлен знову замислилася щодо Часу дій. Ще вчора Крейґ попросив дітей допомогти йому прибрати в оселі після обіду. І вони це зробили, без нарікань і суперечок.

Минулого тижня, пригадала вона, її брат Патрик повів дітей у парк неподалік. Коли настав час іти, вона підійшла до них. Патрик покликав дітей і, хоча й дещо неохоче, вони таки побігли до нього. Вона здивувалася, усвідомивши, що якби покликала їх сама, то була би зовсім інша картина. Патрик мав чудові стосунки з дітьми, і коли він говорив, вони слухали. А якщо ні, то він був досить суворий з ними.

Однак Карла, їхня нянька, часто мала клопоти з Денні. Щосереди увечері Марлен і Крейґ ходили на зустріч своєї малої групи в церкві. Цієї середи, коли вони збиралися вже йти, Карла кілька разів сказала Денні перестати стрибати і дуріти. Але він просто не зважав на неї. Крейґ мусив утрутитися і заговорити до Денні.

Марлен опам’яталася, почувши, як Дженніфер кричить із сусідньої кімнати:

– Вже йду казати мамі!

– Ти зводиш мене з розуму! – заволав Денні.

Марлен вимкнула плитку, повторюючи подумки слова Денні. Ти зводиш мене з розуму! Це ті самі слова, які говорила вона, коли сердилася на них. Невже я виглядаю так само?

Після того як Марлен утрутилася, Дженніфер пішла гратися надвір.

Я мушу щось змінити, перед тим як вони вивчать всі мої погані звички. Чи можу я навчити їх слухатися, ще до того як почну сердитися? Що станеться, коли я прискорю Час дій?

Вона вирішила вдатися до невеличкого експерименту. Вона повернулася до вітальні, де сидів Денні, граючись із «Леґо».

– Ану, друже, ходи-но повісь свою куртку, – тихо сказала вона.

Тоді вона вишмигнула з кімнати і зазирнула з-за порога. Денні грався далі, наче нічого не чув.

– Денні, – спокійно покликала вона, – якщо ти негайно не повісиш куртки, то підеш до своєї кімнати.

Денні причепив ще одну секцію до своєї вежі, нехтуючи попередженням. Тож вона спокійно повернулася до вітальні.

– А тепер іди у свою кімнату, тому що ти не послухався.

Денні здивовано підніс очі.

– Але ж, мамо!

– Ні, ти не послухався. Негайно йди в свою кімнату.

Денні перекинув вежу і потупцяв через передпокій.

Коли за кілька хвилин Марлен зайшла до кімнати Денні, він лежав там на ліжку. Вона сіла поряд.

– Чому ти не послухав мене відразу, коли я сказала тобі повісити куртку?

– Не знаю.

Він не підносив очей.

– А я знаю, чому. Я завжди кажу тобі робити щось, повторюючи це знову і знову. Але це недобре. Ти не хочеш слухатися мене відразу. Віднині я говоритиму тобі лише раз, і хочу, щоби ти слухався негайно. Зрозумів? – Марлен поклала руку Денні на спину.

– Мабуть.

Він перекотився на ліжку і сів.

– Я хочу дізнатися, як правильно виконувати свої материнські обов’язки, і хочу, щоби ти навчився правильно себе поводити. Ми мусимо працювати спільно, щоби стати справжньою сім’єю. Правда, так має бути?

Денні кивнув, і Марлен обійняла його.

– Спробуймо ще раз. Я хочу, щоб ти мене послухався і повісив свою куртку.

– Гаразд.

Він усміхнувся і попрямував до дверей.

Овва! Подумала Марлен. За весь цей час я жодного разу навіть не розсердилася. Мені подобається цей новий спосіб працювати з Денні. Прискоривши Час дій, я привчаю його слухатися швидше й обходжуся без гніву.

Наступний пост

Швидкий Час дій привчає до негайного послуху

Швидкий Час дій привчає цінувати послух. Ви дієте швидко не для того, щоби заправляти своїми ... Читати далі