Як Пан Черепаха теж перехитрив Братика Лиса

– Одного дня, – почав дядечко Римус, гострячи ножа, – лис натрапив у лісі на Пана Черепаху. Братик Лис так зрадів зустрічі, наче вони найліпші приятелі і не бачилися сто років.

– Привіт, Пане Черепахо, де це ти подівся? – запитав Братик Лис так любесенько, що хоч до рани прикладай.

– Та ось повзаю потихеньку, туди-сюди, – побідкався Пан Черепаха, улещений такою увагою.

– А чи ти, бува, не захворів? Маєш кепський вигляд, та й очі щось червоні, – наче стурбовано поцікавився лис.

– Та ось, бач, ускочив у халепу, – поскаржився Пан Черепаха.

– Та й узагалі ти якийсь утомлений, – не вгавав лис, турботливо оглядаючи черепаху зусібіч.

– Якби ж то ти тільки знав, в яку халепу я вскочив, – уже застогнав Пан Черепаха.

– Що за халепа? Розповідай скоріш.

– Учора якийсь дикун кинув мене у вогнище. Уявляєш, мене – у вогнище!

– Як же ти звідтіля вибрався, бідолахо? – здивувався Братик Лис.

– Я вже було думав, що мені кінець. Дим шугає, роз’їдає очі, вогонь уже лиже панцир… – мало не заплакав від жалю до себе Пан Черепаха.

– То це вогонь спалив твій хвіст… – здогадався лис.

– Та ні, Братику Лисе, хвіст осьдечки, – сказав Пан Черепаха, висовуючи з-під панцира свого хвоста.

А лисові тільки того й треба! Він схопив за хвіст черепаху і закричав:

– Ага! Ось ти й попався, Пане Черепахо! Ну тепер начувайся! Пам’ятаєш, як ти мене торохнув у Пані Мідоуз? Ти ще тоді був із Братиком Кроликом. Ось за це я тебе й провчу.

Пан Черепаха почав благати, та марно! Лиса стільки разів ошукували, що він був рішуче налаштований помститися. Залишалося єдине – хитрувати.

– Братику Лисе, любий, тільки не топи мене, – заквилив Пан Черепаха.

– Саме так я і вчиню, – зловтішався лис.

Отак сперечаючись, вони дійшли до ставка.

Шубовсть! – Братик Лис занурив у воду Пана Черепаху. А той як заверещить:

– Йой, облиш цей трухлявий корч, Братику Лисе, та тримай мене міцніш, бо я тону, – та й почав бульки пускати.

А Братик Лис йому й відповідає:

– Припини репетувати, я і так тебе тримаю, жодного корча тут немає.

Та Пан Черепаха кричить, як заведений:

– Хапай мене скоріш – тону… Я вже тону! Бульк-бульк! Та кидай уже цей корч – мене тримай!

Розгублений лис відпустив хвоста, і Пан Черепаха із щасливим бульканням пішов на дно – буль-буруль-буль!

Неможливо відтворити на папері звук, який видав дядечко Римус, описуючи, як пішов на дно Пан Черепаха! Він був такий незвичайний, що маленький хлопчик навіть перепитав:

– Як-як він пішов на дно, дядечку Римусе?

– Буль-буруль-буль!

– І що, він потонув? – на очах у хлопчика вже тремтіли сльози, готові ось-ось пролитися рясним дощем.

– Хто? Старий Пан Черепаха? А ти, любий, потонув би, якби матуся поклала тебе в ліжечко?

– Звичайно, ні, – відповів малюк, весело засміявшись.

– От і старий Пан Черепаха був у воді як удома в ліжечку. Ось так – буль-буруль-буль!


Відповідь на загадку:

  1. Ім’я
Попередній пост

Як Братик Вовк припустився помилки

– У твоєї матусі гості? – запитав дядечко Римус, коли маленький хлопчик зайшов до нього ... Читати далі

Наступний пост

Яка прикрість спіткала Братика Вовка

Цього вечора дядечко Римус латав свої чоботи, а маленький хлопчик пані Саллі впорядковував його молотки ... Читати далі