Глибинні причини. Частина 3

…І сподіваємось, заключна. Бо як мексиканський серіал може тривати цілу вічність (хто їх застав у дев’яності, той зрозуміє), так само вічність можуть тривати теревені про можливі шляхи розвитку України.

Взагалі, це непогано, що люди пропонують різні шляхи розвитку країни, якщо, звісно, ці шляхи не:

  • утопічні – наші предки їх вже проходили, коли намагалися будувати комунізм, соціалізм чи ще щось там таке, проте в підсумку прийшли до капіталізму, при чому до однієї з гірших його версій – саме такої, якою любила лякати радянська пропаганда. У цьому хтось навіть може побачити іронію долі.
  • мало здійснені – коли, наприклад, «експерти» цілком серйозно роздумують як нам перейняти досвід розвитку Сінгапуру чи Південної Кореї (добре, хоча б не Північної). Усі добре бачать результати, яких досягнули ці дві країни, проте мало хто цікавиться, якою ціною це досягалося. Навряд чи знайдеться багато охочих працювати за миску рису на день протягом багатьох років. Між іншим, у Південній Кореї до сих пір шестиденний робочий тиждень, а тепер уявіть, якщо по всій Україні спробують започаткувати його. Який ґвалт здійметься! Так що не варто переймати досвід цих двох чудових країн (сюди можна додати і Японію, і Китай), якщо ви не готові працювати так само як їх жителі.
  • популістські – що більше нагадують сюжет казки про золоту рибку, ніж реальну програму дій. Проте ці проекти лише ненадовго спливають напередодні виборів і невдовзі після них зникають.
  • чи відверто фантастичні – тут усе обмежується фантазією певної людини, яка буває деколи практично безмежною і можуть містити в собі риси трьох попередніх шляхів розвитку.

Отже, що залишається в підсумку? В України загалом є два фундаментальних шляхи розвитку:

  1. Східний – тобто намагання повернути старі «добрі» радянські часи, хоча насправді він приведе в кращому випадку до «дикого» капіталізму, де «людина людині – вовк», як любили казати в ті самі радянські часи. Тобто в приблизну таку саму ситуацію, в якій зараз знаходиться країна, тільки розшарування між багатими і бідними буде значно суттєвішим. Гірший випадок цього варіанту можна спостерігати на окупованому Донбасі.
  2. і Західний, «польсько-румунський» – навряд чи Україні вдасться повторити шлях однієї з цих країн, бо занадто ми схожі-несхожі на жителів цих двох країн. Проте в цьому випадку, нам усім доведеться ставати менш емоційними, та вчитися здобувати уроки з власних помилок (якщо не можемо вчитися на чужих), підвищувати продуктивність і культуру праці, цікавитися звідки в держави беруться гроші і куди вони йдуть, і, напевно, саме головне, цінувати те, що ми маємо.

Звичайно, можна обрати третій шлях – нічого не робити, проте він непомітно перетвориться на Східний з усіма відповідними наслідками.

Сподіваємось, що ця інформація була корисною для вас.

З любов’ю, редакція сайту