Дослідження фундаментальних цінностей і принципів

Дослідімо деякі ключові принципи й цінності, які мусять вивчити діти, і деякі правила, що допомагають навчати цих цінностей.

Три «стартові» цінності

Корисно спростити такі цінності для малих дітей. Ви можете почати з трьох цінностей, визначальних для сімейного життя, – цінностей, що готують до вивчення подальших цінностей та слугують основою для більшости правил:

  • послух;
  • повага;
  • доброта.

Слухання старших

Як батько, ви не зайдете далеко в процесі дисципліни, якщо син, коли ви його кличете, біжить в інший бік. Тому слухання старших – це ключова цінність, якої ви захочете навчати своїх дітей. Добре навчати її за допомогою правила: «Приходь, коли тебе кличуть». Якщо діти не навчені приходити, коли їх кличуть, то вони вчаться ігнорувати ваш голос. І не дивуйтеся, що коли у вас з’явиться звичка викрикувати накази по всьому домі, ваші діти не реагуватимуть на них.

Якщо ваш син лише за два будинки від дому, і ви хочете з ним поговорити, просто викрикніть його ім’я: «Браяне!» Навчіть його, що він мусить прийти, коли ви кличете його на ім’я. Він не має кричати: «Що?» Якщо це сталося, покличте його на ім’я і попросіть прийти: «Браяне, ходи-но сюди». У жодному разі не перекрикуйтеся з ним далі. Навчаючи дитину приходити, коли її кличуть, ви привчаєте її слухатися старших. Коли Браян підійде близько, він має сказати: «Що, мамо?» або «Що, тату?»

Ви, мабуть, думаєте: «Це у вас так, а мої діти не прийдуть». Звісно, щоб ваші діти хутко приходили, коли ви їх кличете, знадобиться практика. Дозвольте мені (Джоан) поділитися з вами, як я навчала цього Тимоті, коли йому було два з половиною роки.

Передусім, я пояснила йому, чого сподіваюся від нього. Я сказала йому, що віднині, коли я покличу його на ім’я, він мусить підійти ближче і сказати: «Що, мамо?» Я пояснила, що я – його матір, і тому він мусить вчитися слухатись мене. Тоді я дала йому нагоду попрактикуватися.

Коли я кликала Тимоті, його природною реакцією було крикнути у відповідь: «Що?» Я стримувала себе від відповіді на це питання і повторювала своє прохання ще раз: «Тимоті, ходи сюди». Коли Тимоті врешті приходив, я повторювала правило разом з ним.

Я практикувала це правило при кожній нагоді. Кликала його не лише тоді, коли хотіла покарати чи коли він утікав від мене в крамниці. Інколи я кликала його, щоб дати йому перекусити, обійняти чи просто похвалити його.

Тимоті сподобалася ця гра. Він усміхався від вуха до вуха, коли ми грали її, і я хвалила його за те, що він приходить швидко. Подеколи він сам починав цю гру. Він казав до мене: «Мамо, поклич мене, і ти подивишся, як скоро я прийду». Це починалося для нього як гра, але діти вчаться через гру. Тимоті вчився не лише відкликатися на мій оклик, а й тішитися своїми успіхами.

Правило «Приходь, коли тебе кличуть» закладає основу для позитивних моделей спілкування, коли діти виростуть, і привчає прислухуватися до старших. Діти будь-якого віку мусять вивчати цю цінність – з рідної оселі. П’ятирічна дитина мусить питати дозволу, перед тим як увімкнути відео. Восьмирічна покине комп’ютерну гру, тому що кличе тато. Тринадцятирічний підліток з повагою виконає вказівки вчителя в школі. Усе це приклади дітей, що добре прислухаються до старших.

Самодисципліна

Самодисципліна – це ключ до успіху, а тому: що раніше діти можуть навчитися цієї цінності, то краще. Ось приклад з мого (Скотта) сімейного життя, коли ми з дружиною навчали наймолодших дітей цінности самодисципліни.

Коли наші названі дочки-близнючки, Елізабет і Меґан, вперше потрапили до нас, вони не знали, що таке самодисципліна. Їм було чотири роки, але вони часто втікали від нас у громадських місцях. Вони були енергійні та любили торкатися речей і досліджувати світ. Коли ми відвідували чиюсь оселю, вони зникали і приносили м’яку іграшку з чийогось ліжка або якусь прикрасу з полички. Це було неприємно. Розуміючи, що треба діяти швидко, ми почали використовувати правило «Не чіпай».

Я вирішив навчати цього правила, коли було зручно мені. Я пояснив трьом малим дітям (наш рідний син Бен також мав чотири роки), що коли ми заходимо в чийсь дім чи оселю, їм заборонено торкатися будь-чого без дозволу. Тоді я оголосив, що йду до магазину автозапчастин і запросив дітей піти зі мною. Усі троє радісно прийняли моє запрошення. Я нагадав їм про правило «Не чіпай», і що тільки ті діти, які виконують правило «Не чіпай», можуть піти.

Я пробув приблизно п’ятнадцять хвилин у тій крамниці, переважно наглядаючи за дітьми. Я звертав увагу на них, дивлячись на ті речі, які вони хотіли показати мені, однак їм не було дозволено чіпати будь-що. Тільки-но приготувавшись заплатити касирові, я обернувся і побачив, що Бен узяв щось із полиці. «Тату, подивися на це», – сказав він. Очевидно, що він порушив правило «Не чіпай».

«Ох, Бене, – сказав я із сумом у голосі, – я такий засмучений, що ти взяв ту річ. Іди і поклади її назад».

Я заплатив за свій товар, і коли всі вийшли з крамниці, ми обговорили правило «Не чіпай». Я сказав Бенові, що коли він не виконуватиме цього правила, то я не зможу брати його з собою в ці особливі поїздки до магазину.

Приблизно за пів години, як це часто буває, коли я намагаюся відремонтувати своє авто, мені довелося повернутися до того самого магазину. Я оголосив, що їду туди, і знову всі захотіли поїхати зі мною. (Прості поїздки до магазину – це велика втіха для малих дітей. Коли вони виростуть, вам доведеться вигадувати щось далеко захопливіше, щоб порадувати їх). Я сказав: «Вибач, Бене. Я не можу взяти тебе з собою тепер, тому що минулого разу ти взяв річ без дозволу. Я хочу, щоб ти залишився вдома з мамою і поміркував про це».

Плачучи, Бен залишився удома з Керрі. Дівчата скочили в авто, і ми поїхали. По дорозі туди і назад ми обговорили правило «Не чіпай». Наш досвід виявився успішним, і я дав їм знати, що тішуся ними.

Трохи згодом я мусив поїхати ще раз. Цього разу Бен поїхав з нами і також тішився з успішної подорожі. Я навчав дітей нового правила, і що важливіше: правило навчало їх нової цінности – самодисципліни.

Після шести місяців застосування правила «Не чіпай» у магазині відеотехніки, гастрономі, банку і сусідських оселях, діти добре зрозуміли, як треба поводитися. У них виробилася самодисципліна, і коли я взяв їх до подарункової крамниці, вони не чіпали там нічого. Нам із Керрі навіть стали говорити компліменти, як добре поводяться наші діти. Час від часу вони припускалися помилок, і тоді ми негайно давали їм змогу посидіти та поміркувати над правилом «Не чіпай».

Усе було гаразд, аж поки в суботу я не взяв дітей з собою до ремонтної майстерні, щоб відремонтувати газонокосарку. Я добре пам’ятаю той день. Троє моїх малих дітей не торкалися нічого, але стрибали довкола, грали в квача і просто здіймали бучу, поки я розмовляв із продавцем. Коли хтось запитав: «Чиї це діти?», я відчув, що хочу сховатися в нору. Саме тоді я створив нове правило самодисципліни – «Не дурій».

Ми досі використовуємо це правило, коли відвідуємо публічні місця, як-от бібліотеки, крамниці, музеї і церкву. Воно просто означає, що ми прагнемо контролювати себе в певних місцях, поважаючи інших.

Діти можуть вчитися самодисципліни вдома, за допомогою багатьох правил. Сонний час привчає дітей, що вони лягають спати за розкладом, навіть коли не втомлені. Гра на піяніно, прибирання в кімнаті та виконання домашніх завдань щодня, – усе це привчає дітей до самодисципліни.

Особисті кордони

Запровадження правила «Зупинися» також важливе, тому що воно може великою мірою зменшити сварки між братами і сестрами. Дражнитися і лоскотати – це не завжди шкідливі речі, вони можуть додати елемент грайливости в динаміку сімейного життя. Але під час таких ігор часто буває, що комусь вже досить і він хоче припинити цю гру, а інший ще не набавився. Виникає суперечка, яка часто призводить до розчарувань, гніву і сліз.

Правило «Зупинися» навчає дітей цінності слова. Коли котрась дитина хоче припинити лоскоти чи перестати дражнитися, вона каже «зупинися», і інша дитина мусить негайно закінчити гру. Це правило дає дітям змогу визначати межі чужої поведінки, яка впливає на них. Воно дає дитині, і малій, і великій, змогу встановити кордон, а також знати, коли цей кордон порушено. Це зрівнює всіх братів і сестер під час гри, щоб усі члени сім’ї могли почуватися в безпеці, знаючи, що за допомогою слів вони можуть себе захистити.

Пам’ятайте, однак, що межі, які встановлює правило «Зупинися», не матимуть користи, коли не буде місця для апеляції. Діти, які бачать, що інші переступили через їхню межу, повинні мати куди звернутися. Тому важливо, аби ви були поряд, щоб допомогти дітям належно використовувати правило «Зупинися» та захистити їх від порушника, який не хоче зупинятися.

Інколи діти егоїстично надуживають цієї ідеєю межі. Вони просять зупинити гру, щоб отримати перевагу і почати її наново. Дитина може сказати «зупинися», а тоді обернутися і дражнитися сама. Такі речі можуть наповнити правило «Зупинися» деяким сум’яттям. Заохочуйте дітей використовувати такі слова, як «Відпочинок» чи «Перерва», для тимчасових пауз, а правило «Зупинися» – тільки для закінчення гри.

На початку батьки часто скептично ставляться до цього правила. Одна мама визнала: «Я пам’ятаю, як думала: Та невже! Це ніколи не спрацює з моїми дітьми. Але одного дня я була в такому відчаї, що вирішила спробувати. Я пояснила правило «Зупинися» своїм діям – і воно допомогло! Я була приголомшена. І навіть використовувала його, коли поїхала на відпочинок зі своєю сестрою.

Її діти так дражнилися, що це зводило мене з розуму, а тому я і їх навчила правила “Зупинися”. І воно знову допомогло!»

Допомагаючи дітям встановлювати кордони, ми водночас вчимо їх визначати межі і в інших царинах життя. Коли діти вчаться визначати межі, захищайте їх: отримуючи допомогу від відповідальних дорослих, вони, ймовірно, не стануть мовчазними жертвами зловживань. Інколи дітей, з яких глумилися сексуально чи фізично, переслідує почуття провини та самоосуд. Вони опиняються у важкій безвиході, бо хоча і знають, що з них знущаються, та бояться виступити проти зловмисника. Надуживання і боротьба з цим – то складні речі, однак цьому принаймні частково може зарадити вміння захищати особисті кордони.