Як нарешті обдурили Братика Кролика

– То на чому ми зупинилися? Чи я розповідав тобі, що в ті часи, коли звірі поводилися так само, як зараз люди, ніхто не міг змагатися в хитрощах із Братиком Кроликом, – почав, покахикуючи, щоб прочистити горло, дядечко Римус.

– Так, – відповів хлопчик.

– Гаразд, – продовжив оповідач, – як то кажуть, кінь на чотирьох, та й то спотикається. Тож якось і Братика Кролика пошили в дурні.

– Розкажіть, будь ласочка, – почав благати малюк, і дядечко Римус розпочав нову оповідку…

Одного дня, коли Братик Кролик, як зазвичай, стрибав-плигав по дорозі, він стрів старого Пана Черепаху. Вони розбалакалися, і кролик подякував черепасі за допомогу в Пані Мідоуз.

– Це коли Пан Черепаха впав на голову Братикові Лису? – запитав хлопчик.

– Саме тоді, любий.

– Хе-хе, – сказав Пан Черепаха, згадуючи пригоду, – Братик Лис драпонув тоді так швидко, що навіть ти б за ним не вгнався.

– Я б легко спіймав Братика Лиса, та не хотів кидати Пані Мідоуз із дівчатами напризволяще, – відповів Братик Кролик.

Отакечки вони гомоніли, аж поки не почали сперечатися, хто з них швидший. Кролик говорив, що обжене Пана Черепаху, а Пан Черепаха запевняв, що це він залишить позаду Братика Кролика. І не могли вони перемогти в суперечці один одного, аж поки Пан Черепаха не запропонував:

– Знаєш, Братику Кролику, вдома в мене заховані п’ятдесят доларів, і б’юся на них об заклад, що обжену тебе.

– Пане Черепахо, я теж маю п’ятдесят доларів і теж б’юся об заклад, що переможу тебе. За той час, поки ти повзтимеш, я встигну ще й морквину згризти!

Отак вони побилися об заклад на гроші, ще й Братика Канюка обрали суддею. Невдовзі все було готове до перегонів. Вирішили бігти дистанцію п’ять миль, і наприкінці кожної милі поставили стовпчик. Братик Кролик збирався бігти дорогою, а Пан Черепаха сказав, що бігтиме лісом. Йому намагалися пояснити, що дорогою набагато швидше, одначе старий Пан Черепаха добре знав, що робить.

Пані Мідоуз із дівчатами та всі сусіди нетерпляче чекали на ці дивні перегони. Братик Кролик тренувався щодня, аби бути у формі, а Пан Черепаха вилежував у болоті, бо придумав хитрий план. Допомогти йому мали дружина і четверо діточок, бо усі вони були дуже схожі на Пана Черепаху! Розрізнити їх можна було, тільки узявши збільшувальне скло, та й тоді не напевне.

Нарешті настав день перегонів. Пан Черепаха із дружиною та чотирма дітьми прокинулися на світанку та почалапали на свої місця. Пані Черепаха стала на старті, а черепашенята – побіля наступних стовпчиків. Сам Пан Черепаха сховався неподалік від фінішу.

На місце старту прибули суддя Братик Канюк, Пані Мідоуз із дівчатами і, певна річ, Братик Кролик власною персоною. Його вуха були перев’язані стрічкою. Решта гостей потягнулися на фініш, аби побачити, хто прибіжить першим.

– Чи всі готові? – спитав суддя канюк, поглянувши на свого годинника.

– Так, – відповів кролик.

– Годі розбалакувати, до справи, – відгукнулася стара Пані Черепаха.

Братик Кролик одразу ж рвонув з місця, а черепаха повільно попленталася додому. Суддя канюк полетів уперед, аби пересвідчитися, що перегони відбуваються чесно.

Ось і стовпчик, що позначає першу милю. Братик Кролик гукає:

– Ти де, Пане Черепахо?

– Та ось пагорб долаю, – відповідає йому син Пана Черепахи.

Братик Кролик зрадів, що він попереду, та ушкварив ще швидше, а черепашеня потюпачило додому.

Підбігає Братик Кролик до другого стовпчика й знову питає.

– Ти де, Пане Черепахо?

– Та ось ямку долаю, – відповідає друге черепашеня.

Братик Кролик тоді так рвонув, що аж п’ятки замигтіли. Біля третього стовпчика Пан Черепаха відстав від нього, та й біля четвертого теж. Залишалася тільки одна миля, і Братик Кролик уже почувався переможцем.

А Пан Черепаха, угледівши суддю канюка, вирішив, що вже час, переповз через рівчак, ледве продерся крізь натовп та сховався за останнім стовпчиком. Незабаром прибіг захеканий Братик Кролик. Він роззирнувся на всі боки і, не завваживши ніде Пана Черепаху, вигукнув:

– Я переміг, пане суддя, віддавайте гроші!

Пані Мідоуз із дівчатами ну реготати, а Пан Черепаха виповз із-за стовпчика:

– Якщо ви дасте мені час відхекатися, пані та панове, то я скажу, що ці гроші належать мені. З цими словами Пан Черепаха поклав до кишені гроші та подався додому.

– Але, дядечку Римусе, він же змахлював, – переймався маленький хлопчик.

– Саме так, любий. Звірі ще в давнину почали дурити одне одного, а люди – повторювали за ними, і ось як це поширилось. А ти, малий, пильнуй, щоб і з тебе хто не поглузував.


Відповіді на загадки:

  1. Тіні
  2. Другим.
  3. Так, якщо він буде вершником на коні