Розповідь про маленьких кроленят

– Коли ти підростеш і в тебе з’являться діти, – почав дядечко Римус, – ти знатимеш, що про них треба піклуватися та захищати їх. Ось у Братика Кролика дітки були слухняні: якщо татко кролик говорив «плиг» – вони плигали, якщо матуся крільчиха говорила «скік» – вони підскакували. Ось як було. І вони завжди тримали свою одежу та маленькі носики чистими.

Хлоп’я мимовіль потягнулося рукою до обличчя та втерло носа.

– Вони були дуже гарними малятами, але одного разу з ними мало не сталося біди.

– А коли це було, дядечку Римусе? – запитав маленький хлопчик.

Якось Братик Лис причалапав до будиночка Братика Кролика, але знайшов там лише кроленят. Кролик тоді саме перевіряв, як зійшла морква на городі, а Пані Крільчиха допомагала сусідці, і вдома сиділи самі кроленята.

Вони були такі пухкенькі та товстенькі, що в лиса одразу ж потекла слинка. Одначе він добре пам’ятав, що трапилося із Братиком Вовком, тож побоявся чіпати малих знагла. От якби в нього був привід…

Кроленята збилися в купу та, тремтячи, сторожко спостерігали за Братиком Лисом. А лис шукав, до чого б присікатися. Аж глядь – у кутку лежить велика грудка цукру.

– Гей, ви там, мілкото, ану мерщій відламайте мені шматочок цукру.

Дітлашня кинулася щосилоньки колупати, дряпати, бити грудку лапками, та марно! Скільки не марудилися – не відламали ані крихти. Братик Лис тільки зирк очицями, а сам наче й не дивиться, лише час від часу прикрикує:

– Поквапся, дрібното! Я чекаю!

І кроленята все колупали-колупали, дряпали-дряпали, але марно! Аж тут під вікном заспівала маленька пташка:

І маленькі кроленята радісно заходилися гризти грудку цукру. Не встиг Братик Лис закинути ногу на ногу, як уже – будь ласка! – малеча відгризла шматочок та принесла йому.

Довелося лисові сушити голову, до чого ще прискіпатися. Думав він, думав, аж глип – на стіні висить сито.

– Ану йдіть сюди, малі! Візьміть оце сито, біжіть до струмка та наберіть у нього води.

Маленькі кроленята пострибали до струмка, та коли набирали в сито води, вона виливалася крізь дірочки. Вони все набирали, а вода все витікала… Зарюмсала дітлашня – не виходить нічого. А маленька пташка, що сиділа на дереві, знову почала співати. І ось що вона проспівала цього разу:

Кроленята підстрибнули від радощів та заплескали в долоні. Вони хутко замазали сито глиною, аби не протікало, зачерпнули води та віднесли Братикові Лису. Той аж нестямився од гніву.

Тоді лис показав на велику дерев’яну колоду та наказав малечі покласти її у вогонь. Кроленята заметушилися навколо колоди, намагалися підняти, але що тих сил – кіт наплакав! – навіть трохи її не зрушили. І ось вони знову почули, як озвалася пташка:

Хутко впоралися кроленята із колодою. І тільки-но вкинули її у вогонь, як приплигав їхній татко, а маленька пташка полетіла геть. Побачив Братик Лис, що йому нічого не перепаде, та почав відкланюватися.

– Друже Лисе, може, залишишся та повечеряєш зі мною? – спитав Братик Кролик. – Бо відтоді, як Братик Вовк був тут останнього разу, мені дуже самотньо довгими вечорами.

Але Братик Лис застебнув пальто та скоріш пішов додому…

– Та й тобі вже слід йти, малюку, бо я бачу, що пані Саллі вже зачинила віконниці і, певно, чекає тільки на тебе.


Відповідь на загадку:

  1. Кроленятко
Попередній пост

Як Братика Кролика знову обдурили

– У ті давні часі знайшовся ще один хитрун, який обдурив Братика Кролика, – почав ... Читати далі

Наступний пост

Як Братик Кролик втратив свій прекрасний пухнастий хвіст

– Одного разу, Братик Кролик простував дорогою, розмахуючи своїм великим пухнастим хвостом ось так – ... Читати далі