– Одного разу, Братик Кролик простував дорогою, розмахуючи своїм великим пухнастим хвостом ось так – туди-сюди, туди-сюди, – почав дядечко Римус, тяжко зітхнувши та вмостившись на стільці.
Він зупинився та подивився на хлопчика. Але малий уже настільки звик до чудернацьких подій, що траплялися в історіях дядечка Римуса, що не звернув жодної уваги на цю дивовижну подробицю. Тоді оповідач продовжив, але вже голосніше та виділяючи слова:
– Одного разу Братик Кролик простував дорогою та розмахував своїм до-о-овгим пухна-а-астим хвостом, почуваючись дуже поважною персоною.
Цього разу хлопчик не забарився та вигукнув:
– Як же так! Усі знають, що в кроликів немає довгих пухнастих хвостів.
Дядечко Римус трохи посовався на стільці схиливши голову так, наче дуже засмутився, та повільно видихнув. Нарешті він заговорив, але здавалося, наче не до малюка.
– Я помітив, що деякі люди занадто пишаються тим, що вони знають, і полюбляють сперечатися. Ось саме зараз один пуцьвірінок сидить просто переді мною і виправляє, що в кроликів немає довгих пухнастих хвостів, наче я сам цього не знаю. А я знаю, бо вже давно живу на світі.
– Але ж, дядечку Римусе, ви самі тільки-но сказали, що в кроликів довгі пухнасті хвости.
– Якщо я ще не з’їхав з глузду, то пам’ятаю, що саме сказав. А сказав я, що Братик Кролик простував дорогою та розмахував своїм довгим пухнастим хвостом. Ось що я сказав.
Маленький хлопчик спантеличився, але цього разу змовчав.
Тоді дядечко Римус сказав:
– Гаразд, якщо із хвостом розібралися, я продовжу, а якщо ні, то я зараз візьму свій ціпок та піду трохи прогуляюся. Десь він тут лежить, – і почав нишпорити рукою під лавою.
Малюк наче води в рот набрав, і дядечко вів далі:
– От і добре…
Так ось, одного дня Братик Кролик простував дорогою та розмахував своїм довгим пухнастим хвостом, коли це назустріч йому вигулькнув Братик Лис із величезною в’язанкою риби!
– Доброго дня, Братику Лисе, – привітався кролик.
Вони трохи потеревенили про те й про се, і Братик Кролик нарешті поставив те питання, що муляло йому від самого початку.
– Нічогенький улов, Братику Лисе. Де це ти взяв стільки риби?
– Наловив в ополонці, Братику Кролику, – похвалився Братик Лис.
– Як це? – запитав тоді кролик.
Братик Лис сів на колоду і розповів таке:
– Аби наловити багато карасів, треба йти на лови після заходу сонця, закинути у воду хвоста та й сидіти так до самісінького світанку. Ось таку в’язанку і наловиш. А яка риба не сподобається, можна назад в ополонку кинути.
Братик Кролик облишив усі свої справи та зібрався сьогодні ж уночі йти на риболовлю. Було досить прохолодно, тож він узяв із собою гаряченького чаю та вирушив до ополонки. Знайшов він зручну місцину, опустив хвоста у воду і став чекати. Від холоду його аж дрижаки почали бити, зуб на зуб не попадав, тільки чай і рятував.
Нарешті зійшло сонечко. Братик Кролик – смик! смик! – та марно. «Певно, багатенько рибки начіплялося», – подумав він. Відтак смикнув дужче і – хрусь! – відчув, наче щось відірвалося…
На цьому місці дядечко Римус зупинився.
– Це в нього хвіст відірвався? – запитало хлоп’я.
– Ще й як відірвався. Ось чому в усіх кроликів, яких ти бачив, куці хвостики.
– Невже в усіх-усіх кроликів вони коротенькі через те, що в Братика Кролика відірвався його хвіст?
– Еге ж, дорогенький. Так мені розповідали. Певно, вони всі хотіли бути схожими на свого татка.
Відповідь на загадку:
- Однакова