Чому в Братика Опосума на хвості немає шерсті

– Мені здалося, – похмуро почав дядечко Римус, коли маленький хлопчик, наче стрибунець, ускочив у хатинку, – що я вчора бачив малюка, дуже схожого на тебе, який грався із тими пустунами – дітьми Пані Фейверс. З тими самими пустунами, – підкреслив дядечко, – з якими твоя мати заборонила тобі спілкуватися. Коли я повернувся додому, то подумав, що, певно, сьогодні ти до мене не прийдеш і я нарешті зможу хоча б один вечір побути в тиші.

– Це вони мене покликали, – сказав хлопчик із каяттям у голосі. – Вони сказали, що в них є рогатка.

– Боронь Боже, малий! – вигукнув дядечко Римус. – Я обов’язково скажу пані Саллі, аби вона тебе покарала за те, що ти такий неслух. Ось вона там порається на городі, зараз же піду туди. Не треба тобі водитися із цими дітьми, бо вони невиправні розбишаки.

Хлопчик навіть не намагався сперечатися. Він був доволі кмітливий, аби зметикувати, що він грубо порушив матусин наказ. Тому замість того щоб виправдовуватись, малюк напустив на себе винуватий вигляд та пообіцяв, що більше такого не трапиться.

– Ніколи! Ніколи, дядечку Римусе!

Надовго запанувала тиша, яка порушувалась тільки тоді, коли хазяїн хатини вдихав та видихав тютюновий дим. Скориставшись моментом, хлоп’я нагадало:

– Дядечку Римусе, ви обіцяли мені розповісти, чому в Братика Опосума на хвості немає шерсті.

– І справді. Зовсім з голови вилетіло. Якщо обіцяв, то слухай. Як там воно починалося? Ага, ось як…

Одного разу Братик Опосум дуже зголоднів і вирішив пошукати малинки. Він був вельми ледачим, наш Братик Опосум. Проте, відчувши в животику вже досить обурливе бурчання, зрозумів, що треба терміново щось вдіяти. І поки він міркував, де б його знайти малинки, стрівся йому Братик Кролик.

– Здоров був, – привітався кролик.

Вони трохи погомоніли про те й про се, аж поки опосум не сказав, що шукає малинку, а кролик – як і завжди – добре знав, де і що знайти.

– Братику Опосуме, у садочку Братика Ведмедя саме достигла соковита малинка. М-м-м, а яке смачне варення він з неї варить… – навіть облизнувся кролик. Не встиг він договорити про те, як ведмідь охороняє свій сад, а опосума вже й слід захолов.

Братик Опосум вирушив навпростець до найкращого куща, а Братик Кролик – йому ото лише з усіх жартувати – одразу ж попрямував до будиночка ведмедя.

– Здається, Братику Ведмедю, хтось унадився цупити солодку малинку в твоєму садочку.

Ведмідь аж нестямився од люті й поквапився в малинник.

Братик Опосум почув, що наближається ведмідь, але відірватися від смачнючих ягід було несила.

– Ось я зараз ще одну з’їм та піду, – плямкаючи, вмовляв він себе. – Ну, може, ще одну – і досить…

Ведмідь був уже близенько, але опосум їв «найостаннішу» ягідку за «останньою». І тільки коли ведмідь загрозливо рикнув над вухом, Братик Опосум кинувся навтьоки, наче скаковий кінь. Зазвичай опосум легко тікав, але цього разу чималенький живіт тягнув його до землі. Коли він уже майже просунувся крізь огорожу, Братик Ведмідь його наздогнав та схопив зубами за хвіст.

Опосум – смик! смик! – та дзуськи. Нарешті Братикові Опосуму пощастило вирвати свого хвоста… але вже без шерсті.

– Відтоді так і повелося, – підсумував дядечко Римус, обережно витрушуючи попіл зі своєї люльки. – Ні в Братика Опосума, ні в його діточок на хвості немає шерсті.

Попередній пост

Як Братик Кролик втратив свій прекрасний пухнастий хвіст

– Одного разу, Братик Кролик простував дорогою, розмахуючи своїм великим пухнастим хвостом ось так – ... Читати далі

Наступний пост

Чому Братик Опосум такий миролюбний

– Одного вечора, – розпочав дядечко Римус, всадовивши маленького синочка пані Саллі собі на коліна ... Читати далі