Марлен випила чаю і сіла на канапі з книжкою в руці. Щойно вона перегорнула першу сторінку, у передпокої почулося човгання. Вона помітила, як Денні зазирає з-за порогу. Зиркнувши на годинник, вона сказала:
– Вже пів на дев’яту. Повертайся до ліжка, Денні.
– Я хочу випити води.
– Випий, а тоді знову гайда до ліжка.
Дорогою з кухні Денні затримався на порозі.
– Що ти робиш?
– Читаю. Тобі треба лягати спати.
Денні завовтузився.
– Я не втомлений.
– Послухай, ти втомишся, якщо не підеш до ліжка. Крім того, тобі треба рано встати.
– Але ж я не можу спати.
Марлен була занадто втомлена, щоби сперечатися.
– Гаразд. Ти можеш посидіти зі мною кілька хвилин. А тоді повернешся до ліжка, добре?
– Добре.
Денні усміхнувся і застрибнув на канапу.
Марлен не надто хотіла, щоби Денні засиджувався допізна, але не мала сили знову покласти його в ліжко. Це відбувалося щовечора. Минулого разу вона мусила лягти разом з ним, щоб він лишився в ліжку, однак зрештою заснула сама.
Як би я хотіла, щоби чотирирічні діти могли лягати спати самі.
– Привіт, кохана, – гукнув Крейґ, зайшовши через вхідні двері. Марлен підняла очі.
– Дякую, що приніс молоко.
– Привіт, татку.
Крейґ насупився на Денні.
– Чому ти не спиш? Я сказав тобі на добраніч, коли пішов.
– Я не втомлений.
– Ні, вже запізно. Ти мусиш бути в ліжку.
– Твій тато має рацію. Іди до ліжка. У тебе був сьогодні клопіткий день, а завтра вранці йти до садка.
– Але, мамо, ти сказала, що я можу посидіти тут з тобою.
Крейґ заніс молоко до кухні, а тоді повернувся.
– Ні, – сказав він, – ти мусиш негайно лягати в ліжко, Денні. Ходи-но. Я допоможу тобі.
Марлен зітхнула.
– Дякую, Крейґу.
Крейґ повернувся, коли Марлен ховала молоко.
– Денні засидівся досить-таки допізна.
– Я знаю. Я поклала його до ліжка о 7:30, але він далі встає. Я не хочу сваритися через це. Я просто хотіла трішечки перепочити, перед тим як зайде мама.
– Зайде твоя матір?
– Вона має трохи одежі для дітей. – Марлен позирнула на годинника. – Вона от-от прийде.
Матір Марлен, Карен, жила неподалік і часто допомагала з дітьми. Марлен подобалося її товариство, і материнська підтримка та підбадьорення не раз ставали їй у пригоді.
– Мамо! – покликав Денні зі спальні.
Марлен закотила догори очі й пішла до спальні, щойно її матір переступила через поріг.
– Заходь, мамо. Я зараз повернуся.
Марлен наказала Денні перестати кликати і йти спати. Тоді вона повернулася в кухню до матері та Крейґа.
Карен витягла з сумки сорочку і піднесла її догори.
– Келлі з роботи дала мені цей одяг, і я подумала, що він може підійти для Дженніфер.
– Дякую, – сказала Марлен. – Ті речі, які ти принесла для Денні, якраз потрібного розміру. Я попрошу Дженніфер приміряти це завтра.
Карен сіла за стіл.
– З Денні все гаразд?
– О ні, не хвилюйся. Він просто не може лягти спати, як зазвичай. Він завжди має якесь виправдання, щоби встати.
– Ви з сестрою також пробували робити це, коли були малі. І перелік виправдань був досить довгий: «Я хочу напитися», «Я хочу в туалет», «Я боюся темряви», «Я ще не втомилася», «Я хочу казку… поцілунок… на руки».
Вони засміялися.
– Та ні, мамо. Ми ж не робили нічого такого, коли були малі. Чи не так?
– Спершу робили, але ми привчили вас лягати в ліжко і залишатися там. У всіх дітей буває такий період, почасти тому, що вони не хочуть проґавити нічого.
– То що ви робили?
– Ну, гадаю, секрет у тому, що треба бути послідовним.
– Ох, мамо. Кожна книжка з виховання, яку ми читали, говорить про те, щоби бути послідовними. І було би добре, якби хтось розповів нам як, а надто тоді, коли я втомлена і маю якісь інші справи, окрім вкладати Денні назад у ліжко.
– Твоя правда. Це важко. Виховання – невпинний труд. Я пригадую, коли була така втомлена, що мало не падала з ніг. Важко бути послідовним, якщо просто хочеш відпочити увечері.
Марлен зітхнула.
– Я хотіла би відпочивати, після того як скажу «на добраніч».
Її матір усміхнулася і замислилася на хвилину.
– Тепер, озираючись назад, я бачу все по-інакшому. Робота з виховання така важлива. Кожна проблема, з якою ти стикаєшся тепер, це ще одна нагода для Денні вчитися і зростати.
– І про це, до речі, легко забути посеред клопотів, – додав Крейґ.
– Мабуть, я таки мала бути суворішою нині, – Марлен склала руки на грудях і відкинулася в кріслі. – Але мені просто не хотілося заходити аж надто далеко. Легше дозволити йому посидіти трішки довше.
Її матір поклала пакунок з одягом на підлогу і нахилилася вперед.
– Я розумію, але в перспективі ти тільки утруднюєш собі роботу, а також збиваєш з пантелику Денні.
– Що ти маєш на увазі?
– Ну, інколи ти дозволяєш йому знову встати, а часом наполягаєш, щоби залишався в ліжку. Денні, мабуть, гадає, що варто спробувати встати, і, мабуть, дивується, чому іноді це не виходить.
Карен замовкла, а тоді заговорила далі:
– Якщо дисципліна залежить від твоїх почуттів чи енергійности, то кінець кінцем ти стаєш непослідовною. Раз ти відчуваєш, що готова підтримувати дисципліну, а раз – ні.
– Я знаю, що ти маєш рацію, але ж як можна бути послідовною весь час? Щодня доводиться воювати на стількох фронтах.
– Твоя правда. Годі перемогти в кожній битві, однак потрібно бути послідовним у тих, які ми розпочали. За всі ці роки я дізналася одну важливу річ: послідовна дисципліна мусить ґрунтуватися на чомусь значно сталішому, ніж наші почуття.
– На чому це? – запитав Крейґ.
– Я пробувала зосереджуватися на тому, навіщо дисципліную. Якщо я знаю, чому я роблю те, що роблю, це допомагало мені залишатися наполегливою.
Марлен підняла брови.
– Ти кажеш, що я мушу пам’ятати, чому моя робота важлива?
– Так, і також корисно пам’ятати, що наука, яку отримають Денні й Дженніфер тепер, вплине на решту їхнього життя. Послідовність допоможе Денні навчитися лежати в ліжку ввечері і, найважливіше, виробити самодисципліну та самовладання.
Крейґ замислився на хвилину.
– Гммм, це досить цікавий погляд.
Карен провадила далі:
– Почуваючись виснаженою, я часто нагадую собі, що це моя відповідальність. Виховання моїх дівчат було для мене в той час покликанням. Зосередившись на важливому, я була мотивована іти вперед, навіть коли опускалися руки.
Марлен поглянула на Крейґа.
– Мені подобається ця ідея. – Тоді вона обернулася до мами. – Ти хочеш сказати… якщо я зможу ясніше уявити собі, навіщо потрібне виховання, то мені легше буде обирати своє поле бою та виявляти послідовність.
– Мені це дуже згодилося, а надто тоді, коли я відчувала, що роботи ще багато, а енергії майже не залишилося. – Карен зиркнула на годинника. – Мені вже час іти.
– Усе це дуже до речі, – Крейґ підвівся. – Дякую, що зайшли.
– Дякую за одежу, – додала Марлен, відпроваджуючи матір до дверей. – Дженніфер буде мати велику втіху, приміряючи її.
Наступного вечора Марлен принесла горнятко чаю до вітальні, де саме відпочивав Крейґ.
– Ти знаєш, працюючи нині з дітьми, я мала більшу мотивацію виховувати їх.
– Справді? І чому саме?
– Почасти через нашу бесіду минулого вечора. Завдяки їй я усвідомила, що повсякденна дисципліна важлива. Я відчувала більше мотивації застосовувати її, думаючи, що мої вчинки мають тривалий вплив на дітей.
– Мамо? – виринув на порозі Денні.
– Денні, ти мусиш лежати в ліжку.
– Я не втомлений. Чи міг би я посидіти з тобою?
Марлен подивилася на Крейґа, і вони обоє усміхнулися.
– У жодному разі, друже.
Марлен знала, що це початок кінця всієї проблеми з вечірнім сном. Так, доведеться докласти зусиль, але вона готова до труднощів.