Як Пан Півень залишився без обіду

Злива розійшлося не на жарт, аж у хатині дядечка Римуса закрапотіло зі стелі. Крап-крап-крап!.. Але господар і його гість на те не зважали: дядечко підставив старого горщика, аби дощ туди стікав, а хлопчик вичікував нову історію.

– Це було саме такої дощової днини, – почав оповідач, поглянувши в темряву за віконечком, яку раз у раз прорізала блискавка…

У сиву давнину жили собі на одній плантації свійські птахи: кури й індики, гуси й качки, цесарки й павичі. Якось теплої та дощової літньої днини вони чепурилися й вицяцьковувалися хто як міг, бо сусіди запросили їх у гості. У ті часи, бач, птаство влаштовувало гучні й бучні вечірки мало не щодня. Отож вони настовбурчували гребінці, вичісували пір’я, підфарбовували дзьоби та взували чобітки зі шпорами. Усім тоді командував Пан Півень, бо він був за головного. Тільки й чулося на подвір’ї:

– Нумо, Міс Цесарко! Хутчіш!

– Агов, Пане Індику, осьде й ти!

– Не баріться, Пані Гуско!

– Та що ви там чухаєтесь?

– Годі витріщатися в люстерко, Міс Ціпонько!

– Усі готові? Гаразд, тоді ходімо!

Пан Півень виструнчився першим, за ним стара Пані Квочка і Міс Ціпонька, слідом Пан Індик, і Міс Цесарка, і Пані Качка та й решта птахів. Спочатку вони ішли хто як, та невдовзі підлаштувалися й уже крокували в ногу. Отакечки вони промарширували вздовж струмка, через пасовисько і повз тин, а тоді знов уздовж струмка й врешті дісталися до сусідньої плантації.

А в сусідів уже музики грають! Як заходилося птаство витанцьовувати і співати, хвостами трусити і крильми махати… Навіть старий Пан Індик, крекчучи від старання, вихилявся та брикався, мов той кінь. А Пан Півень стриб усередину кола й ушкварив так, що решта тільки й встигали очима кліпати. І не просто лапами човгав і гріб, як оце зараз півні роблять. Ні! Це був такий танок угору-вниз, угору-вниз! Ще й до того в повітрі він бив лапою об лапу. Е-е, що там казати! Зараз так не вміють танцювати: й черевики затісні, й хисту того вже немає.

Нічого дивного, що від таких танців птахи добряче натомилися й захекалися, а зголодніли так, що животи до спини поприлипали! А тут і до столу кличуть. Обмили птахи лапи й скупчилися довкруж столу – курці ніде клюнути!

Аж враз стало тихо, наче у вусі, бо всі замовкли – на столі громадилася лише купа кукурудзяних коржів.

Спливла хвилина, дві, і крізь натовп до столу протиснувся сам Пан Півень і дзьоба свого пропхав. Угледів скромне частування, задер гордовито дзьоба й, не прохопившись жодним кукуріку, рішуче попростував геть. Що тут почалося!

– Ко-ко-ко! Що ж це ко-коїться! Отако-ко-кої! – збентежено кудкудакали Пані Квочка і Міс Ціпонька. – Самі ко-коржі!

– Скупенько-ко-ко, – підспівували їм молоді курки.

– Кря-кря-кря, – белькотіла Пані Качка й трусила хвостом.

– Га-га-га, небага-га-гацько, – ґелґотала гуска. – Яка неповага-га-га!

– Де ж це бачено, – несхвально кахикнув Пан Індик, – щоби самі коржі!

Та голод не тітка! Знизали птахи крильми, взялися до вечері й… виявили на споді під коржами хтозна-скільки овочів, горіхів, добірного зерна та всіляких смаколиків.

На той час Пан Півень відійшов ще недалечко. Прислухався до тиші – а коли птахам було розмовляти з повними дзьобами? – повернувся й зирк-позирк у замкову шпарину. А всередині смішки й частування… Одначе цей півень був гордовитий пан, тож і не повернувся до столу.

– Відтоді жодного півня не обдуриш тим, що видно згори. Якщо подивишся уважніше, малий, то побачиш, як родина Пана Півня гребе лапами і шарудить дзьобом там, де думає знайти щось смачненьке.


Відповіді на загадки:

  1. П’ять.
  2. Ні, бо не вміє розмовляти
Попередній пост

Як Свинка провчила Братика Вовка

– Ану, капосне, йди сюди, кажу тобі, – заганяв дядечко Римус у загородку маленьке рожевобоке ... Читати далі

Наступний пост

Як Братик Лис пустив «Червоного півня»

Одного разу хлопчик захворів і дядечко Римус пішов його провідати. Гостинна пані Саллі почастувала старого ... Читати далі