Як Братик Лис пустив «Червоного півня»

Одного разу хлопчик захворів і дядечко Римус пішов його провідати. Гостинна пані Саллі почастувала старого великим шматком пирога з родзинками.

– Якщо хтось хворіє, – розважливо сказав дядечко Римус, підносячи пиріг до очей та оцінюючи його розміри, – то йому цього пирога вистачило б на місяць, а здоровій людині, ось, приміром, мені, його і на хвилину не вистачить.

І справді, пиріг зник так раптово, що хлопчик голосно розсміявся; а пані Саллі запропонувала ще один шматок.

– Я прийшов сюди не для того, щоб «завантажитися» й «затонути», а щоб подивитися, чи вистачить комусь сил на ще одну казку.

– Так! Так! – радісно скрикнуло хлоп’я й аж підскочило на постелі.

Братику Лисові страшенно набридло, що Братик Кролик обводить його круг пальця. І почав він роззиратися навсібіч, вишуковуючи, кого б і самому обдурити.

Аж ось дорогою суне повільно-поважний Пан Черепаха. «О, тепер і я реготатиму! Тепер і я покажу, який я крутій», – розміркував лис і зловтішно потер лапи.

– Як справи, Пане Черепахо? – розпочав він звіддаля.

– Нічогенько, Братику Лисе.

– Я оце якраз міркував: чому ваш черепаший рід такий повільний, га?

– Хтозна, – спроквола відповів Пан Черепаха. – Так воно є на світі. Проте мені це не заважає. Хтось має швидкі ноги, а хтось – гострий розум, – зробив висновок Пан Черепаха.

А Братика Лиса це наче підштрикнуло. Бо ж виходить, що якщо він, лис, прудкий, то розум у нього не вельми гострий. І тут йому спала на думку одна витівка.

– Е-е, Пане Черепахо, цьому легко зарадити! Знаю я один спосіб, як навчити черепаху ходити швидше. – Він нахилився низенько і зашепотів у самісіньке вухо Пана Черепахи: – Коли ти побачиш червоного півня, то так дременеш, що й сам здивуєшся!..

– Та я півнів не боюся!

– То півень не звичайний. Ось я як пущу його… – підморгнув йому лис.

– Де ж це чувано, щоб лис півнів пускав, а не ловив? – здивувався Пан Черепаха.

– Кажу ж тобі, що це не простий півень, а чарівний. Побачиш його – і хутко навчишся бігати. Бігатимеш швидше за Братика Кролика, – пообіцяв Братик Лис.

– Ну, гаразд, показуй півня! – зважився Пан Черепаха.

– Піди на поле, що за парканом, сядь серед поля, то невдовзі й побачиш півня. А там уже ноги й самі тебе швидко понесуть.

Мудрий Пан Черепаха відчув тут каверзу, та надто вже йому кортіло навчитися швидше бігати.

– Ну коли ти мене підсадиш через цей паркан, то я піду, – погодився Пан Черепаха.

Звичайно, Братик Лис його підсадив, а тоді гайнув до Пані Мідоуз. Там він випросив жарину – наче для того, щоб розкурити люльку. Та насправді цією жариною він підпалив бур’ян за парканом. І невдовзі в полі ой як запекло!

– Невже Пан Черепаха згорів? – мало не схлипував хлопчик.

– Не підганяй мене, малий, не запрягай воза поперед коня, – застеріг дядечко Римус.

Відчувши, що обіцяний червоний півень пахне смаленим, Пан Черепаха посунув з поля геть. Проте раптом як гримнеться в щось велике.

– Дивись, куди прешся, йолопе! А-а, це ти, Пане Черепахо…

Це він, бач, зачепив панциром Братика Кролика, що саме похропував під пеньком. Привіталися вони, і раптом кролик побачив полум’я.

– Добре, що ти мене розбудив, Пане Черепахо. Ще трохи, і я б підсмажився, наче курка на обід!

Бачачи, що повільний Пан Черепаха не встигне вискочити з поля, Братик Кролик одразу ж зметикував, що до чого. Відтак ухопив Пана Черепаху під пахву та й шурхнув у нору під пеньком.

Навколо лютувало полум’я, а вони сиділи в норі та ще й теревенили про те та про се, раз по раз згадуючи хитрющого Братика Лиса.

А як полум’я пішло далі під паркан, вони повилазили на світ божий. Аж зирк – Братик Лис нишпорить уздовж паркану, щось вишуковуючи, тільки рудий хвіст – хвиць-хвиць туди-сюди!

– Гей! Братику Лисе, біжи-но сюди хутчіш, я спіймав Братика Кролика! – гукнув йому Пан Черепаха.

Лис перестрибнув паркан і… приземлився прямісінько в палаючий бур’ян. І так йому запекло в п’яти, що Братик Лис забігав по полю, як очманілий.

– І справді від червоного півня швидше бігаєш, – підморгнув Пан Черепаха кролику.

– У-у-у! – скавчав лис, лаючись так, аж Братик Кролик пригинав свої довгі вуха. А тоді беркицьнувся й ну качатися по землі. І що більше він качався в тому попелі й сажі, то дужче скидався на якусь чорну потвору.

Насилу вирачкував Братик Лис з поля і пошкандибав додому – і дорогою накульгував на обидві лапи. Ще довго після цього доводилося лисові ступати чап-чалап, чап-чалап. Хіба ж тепер прудко побіжиш?

Пані Саллі почула сміх свого синочка, а тоді в дитячій кімнаті запанувала тиша. Вона трохи занепокоїлася і вирішила перевірити, що ж там таке. Прочинила тихенько двері й побачила, що її хлопчик посміхається крізь сон, а дядечко Римус дрімає на кріслі коло ліжка, тримаючи малого за руку.

Пані Саллі посміхнулась і тихенько причинила двері…


Відповідь на загадку:

  1. Коли мовчить
Попередній пост

Як Пан Півень залишився без обіду

Злива розійшлося не на жарт, аж у хатині дядечка Римуса закрапотіло зі стелі. Крап-крап-крап!.. Але ... Читати далі

Наступний пост

Місяць у ставку

Були часи, коли звірі спілкувалися так, наче ніколи й не сварилися. Але що дружніше вони ... Читати далі