Проблеми, що вкорінені в серці

Крейґ розгорнув недільну газету і відкинувся на спинку канапи у вітальні. Денні і Дженніфер гралися в іншій кімнаті, видимо втішені тим, що спромоглися посадити на свій поїзд армію іграшкових героїв. Після двадцяти нестямних хвилин борюкання та гри в індіянців Крейґ сподівався дочитати останні новини, перед тим як почати готуватися до прийому гостей.

Марлен зайшла до кімнати і підняла з підлоги велику книгу з малюнками, яку залишили діти.

– Як би я хотіла впоратися з усім цим безладом, який творять діти, – сказала вона. – Вони розкидають речі по всьому домі. Вони ніколи нічого не прибирають. Іграшки розкидані повсюди, і майже в кожному пазлі та в кожній грі чогось бракує. Куртки й черевики вони залишають там, де скинули. Я мушу ходити за ними і підбирати все, бо інакше взагалі не можна буде ходити…

– Я тебе зрозумів, – урвав її Крейґ, усміхаючись. – Коли приходять Вонги?

– Приблизно о пів на сьому, – зітхнула Марлен, оглядаючи безлад у вітальні.

– Гаразд. Дай мені ще п’ять хвилин, і тоді я допоможу тобі поприбирати, поки ти приготуєш вечерю.

– Дякую. Чи міг би ти почати з туалету? – Марлен поклала на полицю книжку і зайшла до кухні.

Крейґ оглянув першу шпальту і спортивний розділ, а тоді склав газету і пішов до туалету. Прибравши там, він хутко зробив лад у вітальні та передпокої. Задоволено зиркнувши через плече, він зайшов до кухні.

– Хочеш, щоб я накрив стіл?

– Еге ж, це було би чудово.

Крейґ узяв зі серванта шість тарілок.

– Я тішуся, що ми зустрінемося з Вонгами нині ввечері.

– Я також. Буде чудово зустрітися з парою, яка одружена стільки само, скільки ми.

Марлен відкрила духовку, щоб перевірити печеню.

– Так, і вони також чудово виховують дітей. Їхні обидва хлопці вже мають свої сім’ї. Я певен, ми зможемо чимало навчитися в них.

– Може вони й справді поділяться деякими секретами, – додала Марлен.

Невдовзі прибули Білл та Естер. Крейґ і Марлен тепло привітали їх і запросили до хати. Після того гості посідали за стіл і всі почали їсти.

Білл запросив Дженніфер і Денні до розмови, поставивши їм кілька запитань. Діти ввічливо відповіли і поводилися дуже чемно, на превелике полегшення батьків.

Естер усміхнулася через стіл до Крейґа і Марлен.

– Ви знаєте, вже минуло стільки часу, відколи наші діти були такого віку. Наші хлопці були такі ж енергійні та жваві, як ото Дженніфер і Денні. Тепер наш дім інколи здається таким тихим, коли ми живемо в ньому лише двоє.

– Уявляю собі, – сказала Марлен. – Ви зараз перебуваєте на зовсім іншій стадії життя. Наше життя, здебільшого, обертається навколо дітей.

Естер кивнула.

– Ці роки формування характеру вкрай важливі. Я знаю, що ви хочете якнайкраще використати їх.

Зауваження Естер взяло Крейґа за душу. Я часто так сильно поринаю в буденні клопоти життя, що навіть не думаю про те, як швидко виростають діти.

Після вечері Крейґ поклав дітей спати, поки інші прибирали зі столу. Повернувшись, він зітхнув і сів на канапу поряд із Марлен.

– Так тихо, коли діти сплять, – ствердив він.

– Так, виховання – нелегка праця, – відказав Білл. – Але, мабуть, ви розумієте, що коли будете важко трудитися тепер, то ваші зусилля виплатяться.

– Останнім часом ми доклали чималих зусиль, – сказала Марлен, наливаючи чай. – Ми з Крейґом довідалися кілька важливих речей про виховання за ці останні місяці.

Естер взяла горня з таці.

– Це правда? Чого саме ви навчилися?

Поки Крейґ і Марлен розповідали про нові методи виховання, Білл та Естер уважно слухали. Крейґ розказав, як швидкий Час дій допомагає дітям зрозуміти, що вони мусять негайно слухатися. Також він поговорив про Позитивний висновок і як вони використовують правила, щоби навчати цінностей.

– Ви навчаєте багатьох речей, які чимало батьків ніколи не розуміють, – сказав Білл. – Мені подобається те, скільки уваги ви приділяєте цінностям і як допомагаєте дітям впоратися з проблемами серця.

Марлен зітхнула.

– Я багато чого дізналася про виховання, але іноді просто не бачу тих змін, які хотіла би бачити у своїх дітях. Здається, ми не можемо впоратися як слід.

– Поведінка – це часто симптом того, що відбувається в серці, – провадив далі Білл. – Як батьки, ми хочемо допомогти своїм дітям сформувати добрий характер, який, своєю чергою, спонукатиме їх до добрих вчинків. Іноді наше виховання повинне зосереджуватися на проблемах, що глибше вкорінені в серці.

– Так, – сказав Крейґ. – Я знаю, що добре формувати характер, але ці речі важко виміряти. Ми схильні зосереджуватися на поведінці, тому що це річ, яку ми можемо самі побачити. Якщо ми спробуємо виховувати характер, то як нам оцінити свої успіхи?

– Це добре питання, – відповіла Естер. – Ось приклад. Настанова «не бреши» зосереджена на поведінці, тимчасом як «чесність» – це риса характеру, яка виходить із серця. Як батьки, ми прагнемо сприяти змінам і допомагати дітям виробляти вміння позитивного поводження на цьому глибшому рівні. Тоді ми можемо виміряти зростання характеру, спостерігаючи за поведінкою. Поведінка, яку бачимо ми, є відображенням того, що відбувається в серці дитини. Щодо нашої сім’ї, то ми виявили, що дуже корисно зосереджуватися на певних рисах характеру на етапі, поки наші хлопці ще ростуть.

– Не думаю, що Дженніфер та Денні вже настільки дорослі для цього, – сказав Крейґ. – Думаю, їм не так легко зрозуміти, у чому суть багатьох рис характеру, вже не кажучи про те, як розвивати їх.

Білл кивнув.

– Корисно описувати риси характеру з практичного погляду, так, щоб навіть малі діти могли зрозуміти вас. Батьки, з якими ми працювали, змогли знайти досить добрі визначення рис характеру за багато років. Ти пам’ятаєш якісь із них, Естер?

Естер замислилася на мить.

– Одна мама, стривожившись, що дочка не дивиться на неї, коли вона говорить, визначила «уважність» як «уміння своїм поглядом показувати людям, що ти їх любиш, коли вони говорять». Інша дитина мала проблеми з невдоволенням, коли її просили почекати, а тому мама визначила «терпеливість» як «чекання із втішним серцем». Пунктуальність – це «вміння виявляти любов, цінуючи чужий час».

Білл провадив далі:

– Згодом стає досить весело. Ці дієві визначення дають змогу дітям робити конкретні речі, щоб розвивати кожну рису характеру. Коли наш син Джозеф учився грати на піяніно, ми визначили «терпеливість» як «уміння працювати далі, навіть якщо хочеться опустити руки». Бачите, терпеливість не може початися, поки вам не захочеться опустити руки.

– Мені це подобається, – сказав Крейґ. – Це нагадує мені наше визначення послуху. Ми кажемо, що послух – це «вміння робити те, що кажуть, негайно і без нагадувань».

– Так, це саме та ідея, – сказала Естер. – Дуже корисно позитивно сформулювати рішення, використовуючи рису характеру і визначення, які легко зрозуміти.

– Мені цікаво, чи може це стосуватися прибирання в домі, – жартома мовила Марлен.

– Що ти маєш на увазі? – спитала Естер.

– Сьогодні вдень ми говорили, що діти часто залишають речі по всьому домі і не прибирають за собою.

– Я вас розумію, – усміхнулася Естер. – Діти можуть бути досить егоїстичні. Думаю, що це саме та проблема, що пов’язана з характером. Довготривалі і глибоко вкорінені проблеми потрібно розв’язувати за допомогою плану розвитку характеру. Я певна, що існує риса характеру, яка допоможе здолати неохайність.

Марлен замислилася на хвилину.

– Мабуть, це «відповідальність поскладати речі, які ти вийняв…» або «бажання злити після себе воду в туалеті».

– Можливо, ми назвемо це дбайливістю, – сказав Крейґ.

– Зазвичай з конкретною проблемою повинна впоратися не одна риса характеру, – додав Білл, – однак корисно вибрати одну для наголошування.

– Мені подобається ідея дбайливости, коли йдеться про туалет, – додала Марлен. – Який спосіб визначити її буде зрозумілий дітям?

За якусь мить Естер запропонувала:

– Можливо, ти могла би сказати, що дбайливість – це вміння думати про інших.

– Або дбайливість – це бажання приготувати туалет для наступної особи, – додав Білл.

– Мені до вподоби ця ідея, – підтвердила Марлен. – Хоча я не знаю, як Дженніфер і Денні відреагують на неї.

Естер сьорбнула чаю.

– Характер не формується за один день. Я певна, що ви знайдете ще й інші способи навчати дбайливости. Важливо, аби діти визнали проблему, усвідомили потребу позитивних змін і навчилися працювати над ними.

Попрощавшись із Вонгами, Крейґ і Марлен далі обмірковували, як могли би навчати дбайливости своїх дітей.

Наступного ранку Крейґ повісив у ванній кімнаті невелике оголошення такого змісту: «Ви впевнені, що туалет і ванна готові для наступного відвідувача?» Крейґ покликав сім’ю, аби ознайомити всіх із цим оголошенням.

– Це нагадування всім нам, що треба дбати про інших, – сказав він. – Що саме, з вашого погляду, ми повинні перевірити?

– Перевірити, чи туалет спущений, – запропонував Денні.

– Повісити після себе рушник і вимкнути світло, – додала Дженніфер.

– Це хороші пропозиції. І, напевне, перевірити також, чи витерто поличку і чи не лежать речі на підлозі. Подивімося, як це нам допоможе.

Пізніше того ж дня Денні сказав:

– Тату, я прибрав у туалеті.

Крейґ підняв брови.

– Та невже? Покажи мені.

Денні нетерпляче повів тата у ванну кімнату..

– Ти ба! Тут справді чисто.

– Я розстелив килимок і помив умивальник.

– Це чудово, Денні. Дякую. Мені подобається, як ти дбаєш про інших. Ходімо розповімо мамі.

Крейґ усміхнувся. Денні починає розуміти. Здається, він потребує тільки одного – кількох настанов, які поведуть його в правильному напрямі, і тоді готовий буде рости.

Попередній пост

Коли не слід покладатися на природні наслідки

Хай яким корисним і ефективним може бути пережиття природних наслідків, вони не завжди доречні і ... Читати далі

Наступний пост

Використовуйте систематичний підхід до формування характеру

Як ви як батьки можете допомогти своїм дітям виховати характер? Як сімейні консультанти, ми (Джоан ... Читати далі