Дра знайомиться з усіма

Дра тільки за йменням був грізним драконом. Насправді ж багато років він харчувався рослинною їжею – полуницями, огірками, динями й яблучним варенням. Яблучне варення він випадково полюбив. Одного разу він дихнув на яблуню, і всі яблука впали вже печеними на землю. Мама-дракониха розсердилася, тому що це була її улюблена яблуня. Тоді Дра сказав, що він вирішив приготувати таку незвичну страву – печені яблука. Звідки йому було знати, що таку страву вигадали вже сотні років тому?

Але дракониха сказала, що не дозволить йому їсти невідомо що. Він блукає всякими далекими краями, і, може, у нього в полум’ї мікроби! Тому вона всі ці яблука зварить, коли вже вони все одно пропали. Отак у домі драконів з’явилося яблучне варення. Потім його варили зі свіжих яблук, і воно виявилося ще смачнішим.

Але про травоїдність дракона майже ніхто не знав. І сам він намагався уславитися як хижа і зла істота. Як траплялися йому, бувало, дорогою чи бугай, чи заєць, він ставав у загрозливу позу, люто гарчав і випускав із рота вогонь. Хто ж тут не злякається?! Бідолашні тварини щодуху тікали від нього й довго потім розповідали своїм родичам, як насилу врятувалися від грізного дракона Дра. А дракон реготав і йшов собі до глухого лісового закуту, щоб поласувати малиною. Дуже самолюбний і марнославний був Дра.

Ось і зараз, сидячи у високому дерев’яному кріслі, схожому на трон, він напустив на себе такий суворий вигляд, що Славко трохи злякався. Але не показав цього. Ідучи на зустріч із драконом, він для себе вирішив так: «Якщо він захоче мене з’їсти, то й так з’їсть. А може, й не з’їсть, та як я йому покажу, що боюся, він мене таки з’їсть».

– Ну, здрастуй, герою! – просурмив Дра.

– Вітаю! – сміливо відповів Славко. – Смачного!

Дра, схиливши голову на плече, уважно розглядав маленького чоловічка.

– Ти що ж, зовсім мене не боїшся? – запитав нарешті.

– Ні! – хитнув головою Славко. – А чого мені вас боятися?

– Тату, ну чому тобі кортить, щоб усі тебе боялися? – палко втрутився Тишко. – Чому дорослі хочуть показати дітям, що вони дорослі, такі гордовиті й із ними не можна дружити?! Чомусь татам завжди здається, що вони недостатньо величні, і вони страшенно бояться, що діти можуть раптом погукати їх, щоб погратися в хованки чи побігати наввипередки!

– Гм, гм! – трохи зніяковіло відкашлявся Дра й обернувся до мами-драконихи: – Це твоє виховання! Бачиш, як він із батьком розмовляє?! Незабаром і на голову сяде!

Але в голосі Дра не було гніву, це він так, задля порядку бурчав. Тишко підморгнув Славкові: «Не бійся, мовляв, усе буде як треба!»

А тато вирішив змінити небезпечну тему й запитав:

– І як же ви, юначе, вилізли з моєї вежі? Її начебто надійно охороняють кажани? – він з усмішкою подивився на дракониху.

– А він уміє літати! – квапливо відповів за Славка Тишко.

– Он як! – підняв брови Дра.

Славко скромно опустив очі.

– Обід давно захолов, – втрутилася рішуче мама. – Баба-Яга із сусіднього лісу радить: спершу нагодуй, а потім розпитуй. Усі – обідати.

Тишкова мама намагалася не відставати від часу, і тому в неї були найширші знайомства з гідними й велемудрими сусідами. Вона була дуже освічена дракониха.

Покликали Оксану, яка солодко заснула в кімнаті для гостей. За хвилю всі з великим задоволенням наминали печену картоплю, оладки з яблучним варенням і запивали смачним вишневим соком.

Тишко весь час поривався заговорити, та мама суворо сказала:

– Їж пиріг із грибами і тримай язик за зубами!

На що Тишко пробурмотів ледве чутно:

– Як пироги споживаю, то слухаю і розмовляю!

І заробив од тата потиличник.

Нарешті все з’їли. Дра підвівся із-за столу на весь свій зріст, і Славко тільки зараз зрозумів, який іще маленький Тишко.

– Гадаю, тату, моїм друзям пора додому, – не дуже рішуче мовив Тишко.

– А я гадаю, що грізний Дра повинен помірятися силою з таким героєм, як твій друг Славко. А то Славкові нічим буде хвалитися вдома. Він повинен перевершити мене в спритності, хитрості, умінні або… – Дра захитав великою колючою головою і сказав хрипким голосом: – Або загинути, як справжній чоловік!

– Ой, – скрикнула Оксана й кинулася до хлопчика, – ви з глузду з’їхали – загинути?!

– Загинути – це що? – поруч зі Славком з’явився блакитний вітер, який ніколи не втрачав сміливості.

– Це ще що за примара? – грізно блиснув очима Дра.

– Яке невігластво – вважати мене примарою! – обурено вигукнув вітер.

Він із цікавістю роззирався довкола, шукаючи, на чому б сісти. Йому сподобався гірський кришталь, що прикрашав дамський стіл з улюбленими цяцьками драконихи. Якби ви побачили вітер, який сидить на прозорій брилі блакитного кришталю, то запам’ятали б це чудернацьке видовище надовго. Здавалося, наче кришталь димить, випаровується і водночас залишається таким, як і раніше. Похитуючись, сидів вітер на гірському кришталі й без тіні страху роздивлявся Дра.

Дра це не сподобалося.

– Що вам тут потрібно? – запитав він сухо, усім своїм виглядом показуючи, що не має наміру витрачати час на щось майже невидиме й досить безцеремонне.

– Це мій друг вітер! – усміхнувся Тишко. – Він стільки разів нас рятував!

Але Дра вже дивився зовсім в інший бік. Намагаючись не рипіти, до кімнати обережно, бочком, заходив паркан.

– А це ще що таке?!

Дракон-тато опустився на свою улюблену тахту, і з ніздрів у нього повалив дим. Навряд чи це було ознакою доброго настрою.

– Ось ми й усі разом! – Оксана кинулася до паркана й допомогла йому влаштуватися коло себе.

– Я ж тобі про нього розповідав! – вигукнув радісно Тишко. – Це ж наш паркан!

– Боже мій, що виросте з цієї дитини?! – обхопивши лапами голову, заволав Дра. – Замість того, щоб дружити з тиграми, вогняними блискавками і драконами, він водиться з привидами та парканами!

– Тату, ти говориш не те, що думаєш, – м’яко заперечив дракон-син. – Я ж знаю, що ти щодня літаєш до малинника. І зовсім не для того, щоб роздерти на шматки оленя чи антилопу.

– Мовчи! – тупнув ногою Дра. Він зовсім не хотів, щоб усі зараз почули про його улюблені ласощі. – Геть уже розбестився! Гей, жінко, де моя реміняка?

– Ви, здається, говорили про змагання? – втрутився Славко. Йому стало шкода Тишка, який квапливо позадкував. – Я готовий.

– Ми готові, – поправив його вітер.

– Ми готові, – рипнув паркан.

А Оксана мовчки підійшла і стала поруч зі Славком. Іззаду вони почули сопіння Тишка, який осмілів і вирішив підтримати друзів.

Дра поглянув на всю цю компанію, чомусь повеселішав і заявив:

– Тим ліпше! Тож почнемо!

Попередній пост

Грізний дракон Дра

Тишко пішов до мами. І хоча він тривожився за своїх друзів, головною його думкою було ... Читати далі

Наступний пост

Випробування

– Мабуть, нам краще вийти на подвір’я, – запропонував Дра. Ніхто не став сперечатися. І ... Читати далі