Братик Кролик і Дикій Кіт

– Дядечку Римусе, – спитав хлопчик, – а куди Братик Кролик пішов після того, як спіймав Дикого Кота за хвіст?

– Ти мені не повіриш, але…

Вийшов кролик на дорогу, скік-поскік, скік-поскік, як раптом щось гепнулося простісінько йому на голову. Отакої! Та це ж Дикий Кіт тримає його голову в пазурах так, що ні круть, ні верть, і щось шепоче на вухо…

– Що, що він сказав? – аж підскочив хлопчик.

Річ у тім, що, коли Братик Кролик дорогою вистрибував, Дикий Кіт лежав, ліниво розтягнувшись над дорогою на гілляці великого дерева. Побачив він кролика, дух зачаїв і нічичирк. А як той опинився під гілкою, все, що котові залишалося, – стрибнути вниз. Так він і вчинив.

І тепер Братик Кролик був у міцних, та не дружніх обіймах. А Дикий Кіт усе сміється й на вухо йому шепоче…

– Ну, дядечку Римусе, що ж він сказав? – не вгавав малюк.

Дядечко підняв вказівний палець, підморгнув і продовжив розповідати історію по-своєму.

Дикий Кіт лоскоче свою здобич довгими тремтливими вусами, тільки Братику Кролику ой не смішно. Борсається він і верещить:

– Що ж я такого зробив?

Дикий Кіт тицьнувся своїм вологим носом у довге вухо Братика Кролика, а в того аж холодом сипнуло по спині.

– Братику Кролику, ти мене позбавив сметанки, а відтак хвоста зв’язав, а тоді ще й звірі поприбігали… а ще колись Лиса на мене нацькував!..

Зареготав кіт і зубами клац-клац над вухом.

– Е-е, Дикий Котику, я ж тоді хотів, щоби ти лапи не трудив, а підвечеряв Братиком Лисом. А ти тільки по морді його дряпнув. Ну й часи настали, звіроньки добрі, – кролик спробував сплеснути лапами від образи, – всі друзі перевелися! Якщо так, то я ні з ким більше дружити не буду.

Замислився Дикий Кіт. А Братик Кролик усе забалакує його і баки йому забиває:

– Хоч ти мене зараз і налякав до смерті, я тобі ще раз допоможу з вечерею. Дорогою я бачив кількох жирненьких індичок, і якщо ти мене відпустиш, я прижену їх до тебе. Ти прикинься, наче дуба врізав, дурні індички підійдуть і шиї повитягають – тут ти їх і схопиш!

«Оце так слушна думка!» – зміркував Дикий Кіт, бо найбільше з м’ясця полюбляв індичку. Отож кіт простягнувся серед дороги так, наче здох уже місяць тому, і над ним навіть закружляли мухи.

Невдовзі причимчикував гурт індичок на чолі зі старим Паном Індиком. Як заходилися вони сперечатися: хто каже, що кіт мертвий, хто каже, що ні, одні кажуть, що вже холодний, інші – ні. Шиї витягають, лапи піднімають – та до Дикого Кота не наближаються, ні-ні.

А кіт лежить і не ворушиться. Вітер йому шерсть піднімає, а він не смикається, сонце йому припікає, а він і вухом не веде. Індички курликають і кричать, сперечаються і сваряться, та ближче не підходять, шиї витягають і лапи піднімають, та ближче не підходять.

Аж врешті Дикому Котові урвався терпець, скочив він і кинувся на найближчу індичку, а вона не промах – крилами війнула і в повітря знялася. Тоді він кинувся до другої – і та злетіла. Так всі і позлітали, і Дикий Кіт тільки облизня спіймав та м’язи собі потягнув.

Пан Індик з індичками подалися геть і від того дня постійно сваряться через кота поміж собою та й з усіма, хто повз них проходить.

– Якщо ти не віриш, можеш гукнути щось першому-ліпшому індикові й глянути, що він утне.

– А що сталося з кроликом, дядечку Римусе?

– Ну, Братик Кролик залишив їх самих. Поки вони сперечалися, він уклонився й подався геть. А наступного дня Пан Індик передав йому індичого пір’я, щоб віяло зробити. І кролик подарував його Пані Мідоуз, яка запросила його на вечерю.


Відповідь на загадку:

  1. 3 хвилини
Попередній пост

Як спіймали Дикого Кота

Був час, коли всі звірі жили в одному селищі, по воду ходили до одного джерела ... Читати далі

Наступний пост

Як Братик Вовк телям прикидався

Одного разу всі рогаті звірі вирішили зібрати нараду й покумекати, як їм захищатися, бо ті ... Читати далі