Задля суспільного блага

«Влада – розбещує, а необмежена влада – розбещує абсолютно», – ці слова належать англійському історику та політику Джону Актону, і з цими словами більшість українців погодяться. Погодяться спираючись, на жаль, на власний гіркий досвід.

Взагалі, українці люблять сварити владу, і чесно кажучи, часто вони бувають правими, адже можновладці дають для цього безліч приводів, через що простому люду залишається лише скаржитись на свавілля і нарікати на тяжку долю… І триває це вже не одне десятиліття… Одним словом, сумна українська реальність. Проте в усьому цьому є один суттєвий момент: цих свавільних можновладців люди обирають самі, самі садять на керівні посади, щоб потім з цих самих людей ці можновладці «знущалися».

Чому таке відбувається, при чому дуже регулярно, майже систематично? Навіть, якщо на керівні посади обирають начебто нових, молодих, «перспективних» людей, на яких плекають величезні надії. Зокрема, у зміні усталеної системи: коли влада розбещує людину. Проте попри прихід «нових облич» стає не змінюється, все залишається таким, як і було, навіть деколи ще гіршим.

На ці болючі запитання дає відповідь сер Джон Актон: «Влада – розбещує, а необмежена влада – розбещує абсолютно». Тобто суть не в якихось «не таких» людях, суть – у самій людській природі: влада сама по собі розбещує людину. Що вже казати, коли людина із самого початку розбещена… Спитаєтесь, розбещена чим? – Усвідомленням того факту, що зайнявши керівну посаду, їй стануть доступні величезні можливості для різноманітних зловживань, маніпуляцій та відвертих афер без будь-якої, чи майже будь-якої відповідальності за скоєне. Скажіть, будь ласка, хто встоїть перед такою спокусою? Майже ніхто, особливо, коли людина рветься до влади саме за цим.

Що ж робити з цим? Тут у нагоді можуть стати два заходи. Перший – постійний контроль над обраною людиною, як мовиться задля суспільного блага: і самого обранця (обраниці), щоб їм влада не «запаморочила» голову, і блага виборців, щоб їх обранці сумлінно виконували покладені на них обов’язки. Другий – це перевірка можливого кандидата на морально-професійні якості – чи зможе він (вона) відповідати обов’язкам посади, на яку претендує. Як саме проводити цей відбір? Про це піде мова наступного разу.

Редакція сайту

Попередній пост

Як стати «Європою»

«Україна – не Росія», – таку назву мала книга другого президента України Леоніда Кучми. «Україна ... Читати далі

Наступний пост

Разом, а не замість

«Все має свою ціну», – з цим твердженням погодяться якщо не всі, то точно більшість. ... Читати далі