Морська свинка

Усі ми, буває, чогось не хочемо. Спати, їсти чи навіть гратися й малювати. Якось таке сталося і з Захаром. Страшенно не хотілося йому до садка йти. Ви запитаєте: «Чому? Адже там так багато цікавого, багато іграшок і друзів». Захар дуже любив дитячий садок, але зараз мав поважну причину не ходити туди.

Річ у тім, що Захар був найсильнішим і найсміливішим хлопчиком у групі, усі називали його героєм. І називали його так недарма. Він і справді був дуже відважною дитиною. Не боявся ані кішок, ані собак, ані темряви, ані височини. Захар розумів, що сміливіший за інших, і дуже цим пишався. Поки не стався от який випадок.

Одного разу Аллочка Дудіна, дівчинка з його групи, принесла з собою в садок свою улюблену морську свинку Тосю. Це таке пухнасте свійське звірятко. Свинка була ще зовсім маленька, не більша за долоньку.

І сталося так, що, поки Аллочка перевдягалася, Тося втекла. Усі діти кинулися на пошуки звірятка, але нікому не вдалося знайти пропажу. У цей час Захар зайшов до групи й дуже здивувався, що ніхто з дітей на нього навіть уваги не звернув, настільки всі були чимось заклопотані. Захар навіть не здогадувався, що десь у роздягальні бігає морська свинка. Він підійшов до свого ящика, зняв куртку, шапку й дістав капці, щоб перевзутися. Один капець надівся легко, а от з другим ніяк не виходило. Захар узяв його й підніс до обличчя, щоб подивитися, що ж не впускає його ногу всередину. Він зазирнув у капець, а звідти на нього витріщилися два величезних ока. Захар як запищав тоненьким голоском, ну геть як дівчинка:

– А-а, чудовисько, допоможіть!

Усі дітки кинули пошуки Тосі й побігли до Захара. На крик прийшла і вихователька. Захар тремтячими руками вказав їй на капця. Зоя Федорівна підняла взувачку, перевернула її, потрясла, і звідти вивалилася не менш перелякана Тося.

– Ура! – закричали діти. Вони зраділи, що свинка знайшлася. А Захар дуже засмутився. Йому здалося, що діти сміються з його переляку, а отже, тепер він зовсім не герой.

Увесь день він ходив засмучений і ні з ким не хотів гратися. Увечері бабуся забрала його додому, але й удома він мовчав. Він думав, як би йому завтра до садка не піти.

Йому було так соромно, що він злякався свинки, яка в сто разів менша за нього. Та ще й пищав, як дівчисько.

З роботи прийшов тато, почав питати, як справи в садку. Захар поділився з татом своїми переживаннями. А тато тільки посміхнувся і сказав:

– Знаєш, синку, будь-яка людина може злякатися якоїсь дрібниці. Наприклад, повітряна кулька раптом лусне чи сусідський собака голосно загавкає.

– Навіть найсильніша та найсміливіша?

– Навіть така, – кивнув тато, – уся річ у несподіваності. Якщо ти не очікуєш у своєму взутті побачити морську свинку, то можна дуже сильно злякатися. А якщо будеш знати, що вона там, то страшно не буде анітрошки.

Захар погодився з татом, але все ж переживав: а раптом діти сміятимуться з нього. Хлопчик ліг спати, але сон не йшов до нього. Він перевертався з боку на бік та все намагався вигадати причину, щоб у садок не йти. «Може, сказати мамі, що в мене сильно горло болить чи животик. Тоді вона точно мене вдома залишить. Погано тільки, що доведеться до лікаря йти. А раптом лікар укол робитиме? Ні-і, на це він не згоден.

Чи краще гарненько попросити бабусю. Вона добра й дозволить залишитися».

Так розмірковуючи, Захар не помітив, як заснув. Уранці вставати зовсім не хотілося. Ноги відмовлялися йти. Але мама була налаштована рішуче, і Захар змушений був вирушити в садок.

– Мам, а якщо ти великий, а чогось маленького злякався, ти боягуз? – спитав Захар дорогою.

– Зовсім ні, синочку, – відповіла мама. – У світі дуже багато маленьких, але дуже небезпечних речей, яких бояться не тільки діти, а й дорослі.

– Що, наприклад?

– От, скажімо, є маленькі комарі. Але укус такої комахи може бути смертельним. Чи маленькі рибки – піраньї, – однак їх бояться навіть величезні тварини. Захаре, ти сміливий і розумний хлопчик. Іди в садок і не переживай. Діти зрозуміють і не сміятимуться з тебе.

Захар на згоду хитнув головою й, не поспішаючи, пішов у свою групу. Коли він зайшов, усі діти обступили його.

«Ну от, зараз вони почнуть сміятися і дражнити мене, – подумав Захар і втягнув голову в плечі. – Краще б я онімів від страху, ніж так запищав».

Перервала розмірковування Захара Аллочка. Вона підбігла до хлопчика й обняла його.

– Ти такий молодець! Ти просто герой! – закричала дівчинка, а інші діти, погоджуючись, закивали. – Ти врятував Тосю. Бо якби ти її вчора не знайшов, її міг би кіт з’їсти.

– Та що я, я нічого, – почав виправдовуватися Захар. Але йому, звичайно, було дуже приємно, що діти його хвалять і ніхто не сміється з його переляку. – Знаєте, я навіть злякався трошки. Я ж не знав, що Тося загубилася. А її очі з мого взуття здалися мені просто величезними. Я ледь не втік від страху. А ще я запищав, як дівчинка, – швидко-швидко заговорив Захар. – І в садок я боявся сьогодні йти, думав, ви будете з мене сміятися.

– Ти молодець, Захаре, – сказала вихователька, – по-справжньому сміливий не той, хто нічого не боїться, а той, хто, навіть злякавшись, не боїться в цьому зізнатися. Ти справжній герой!

А ви, дітки, зможете зізнатися, що дуже злякалися? Чи просто зробите вигляд, що нічого не боїтеся?