Фантазія

Якось у садку діти заговорили про те, хто чого боїться. Захар похвалився:

– Мені ніщо не страшне, це тільки малята боягузи.

Насправді ж Захар дуже боявся темряви. Але про це знали тільки його батьки.

Щовечора мама чи тато читали Захарові книжку перед сном. Усе було нормально, але варто було тільки батькам побажати на добраніч і вимкнути світло, усе одразу змінювалося.

Чомусь ведмедик, який сидів у кутку і вдень мав дружній вигляд, у темряві перетворювався на чудовисько з величезною головою та палаючими очима. А гілка дерева, що росте за вікном, ставала лапою з пазурами, яка стукала в скло. Захару здавалося, що от зараз воно розлетиться, й лапа, ухопивши його за ногу, потягне в непроглядну темряву.

Уночі все в кімнаті оживало. Якщо рипіли мостини, хлопчикові привиджувалося, що хтось невидимий тихенько підкрадається до його ліжка чи зграя злісних мишей, а може, навіть щурів, бігає в дитячій. І варто лиш опустити ногу чи руку – вони одразу ж укусять.

Іграшки, недбало кинуті вдень, теж не лежали на місці, чомусь ввижалося: тільки відвернешся – і вони перебігають з місця на місце. Навіть улюблені фіранки з кумедними китичками вночі скидалися на жахливу стоногу. Картинки з веселими мордочками, які висять над ліжком, уночі переставали посміхатися та дивилися серйозно й навіть злісно. Але найстрашніше ховалося під ліжком і в шафі. Захар не знав, що саме, але там найтемніше, а отже, й найстрашніше.

Хлопчик дуже боявся. Сон утікав від нього. І, полежавши в темряві декілька хвилин, він починав плакати і кликати батьків. Тато і мама прибігали до кімнати і вмикали світло.

– Що сталося, Захаре? – питали вони. – Чому ти плачеш? Що в тебе болить?

Захар, витираючи заплакане обличчя, починав плутано пояснювати, що ж його налякало. Але з увімкненим світлом ані ведмедик у кутку, ані гілка за вікном не викликали страху.

Захар разом з батьками підходив до ведмедика, дивився у вікно на дерево, розглядав картинки на стінах і не міг зрозуміти, що його так налякало? А потім він разом з татом відчиняв усі дверцята в шафі й заглядав під ліжко.

– От бачиш? – казав батько. – У шафі акуратними купками складено твій одяг, а під ліжком узагалі нічого немає. Ну хіба що трішки пилу. Але ти ж не пилу боїшся?

Захар сміявся, але тільки-но батьки закінчували обхід і вимикали світло, усе повторювалося.

– Гаразд, – казала мама, – якщо ти в мене такий маленький і боїшся залишатися сам, я посиджу з тобою, поки ти не заснеш.

І, звичайно, коли поруч була мама, Захар швиденько і спокійно засинав. А прокидався вже вранці. У кімнаті було світло, і боятися не було чого.

Так продовжувалося до того часу, поки не приїхала бабуся.

Вона, як і завжди, прочитала Захарові казку на ніч і, побажавши доброї ночі, вимкнула світло. Захар поринув у темряву, і через декілька хвилин пролунав його крик.

– Що сталося? – спитала бабуся, заходячи до кімнати.

– Я злякався, – крізь сльози відповів Захар.

– Що ж тебе так сильно налякало?

Захар вимушений був розповісти, чого він боїться. Бабуся детально розпитала про всі перетворення, які відбуваються в його кімнаті з настанням темряви. Потім вона вклала внука й посиділа біля нього, поки він не заснув.

Наступного дня бабуся прикликала Захара до себе.

– Захаре, ти боїшся темряви? – спитала вона.

– Ні, ні, – відповів хлопчик. – Я боюся різних монстрів, які з’являються вночі і заважають мені спати.

– У цьому немає нічого страшного, – посміхнулася бабуся.

– Так? А тато сварить і каже, що соромно такому дорослому хлопчикові засинати тільки коли мама поруч.

– Твій тато теж у дитинстві темряви боявся. Це обов’язково минеться. Просто в тебе дуже розвинена фантазія.

– Фантазія? А що це таке?

– Це коли ти сам, у голові, вигадуєш те, чого немає. Так багато хто робить. Просто треба подивитися на свої нічні страхи по-іншому.

– Як по-іншому? – здивувався Захар.

– Давай покажу.

Вони пішли до кімнати Захара.

– Ведмедик здається тобі страшним у темряві?

Захар кивнув, погоджуючись.

– А ось так? – І бабуся причепила йому смішний балабончик на носа і красиві яскраві бантики на вушка.

Потім вона відчинила вікно й до гілки, що так лякала вночі, прив’язала маленьке гніздечко для птахів.

– Ця гілка більше не може бути злою. На ній тепер житимуть пташки.

Іграшки бабуся запропонувала скласти в скриню. А скриню сховати під стіл. На кришку вона наклеїла смішну мордочку.

– А тепер бери фломастери, – сказала вона, – і давай разом намалюємо темряву й усіх, хто лякає тебе вночі.

Так вони і зробили. Захар довго працював, поки намалював чудовисько, яке, як йому ввижалося, живе в найтемніших кутках. А бабуся взяла фломастер і домалювала йому широку посмішку й маленькі зморщечки навколо очей, які з’являються тільки від сміху.

– Ну, поглянь тепер. Чого ж тут боятися? – весело спитала вона. Захар глянув і не міг стримати сміху.

Увечері прийшов з роботи тато.

– Захаре, – покликав він, – я купив тобі нічник. І тепер, засинаючи, ти можеш його вмикати. Тоді тобі не буде чого боятися.

Настав вечір. Дружно повісили нічник над ліжком. Захар повечеряв, покупався і, почитавши з бабусею казки, зібрався спати.

– Пам’ятай про фантазію, – сказала бабуся й вийшла з кімнати.

Захар вимкнув світло й поринув у темряву. Нічник він вирішив поки не вмикати – а раптом не буде страшно. І він почав розглядати кімнату. Подивився на ведмедика. Згадав його ніс з балабончиками й вуха з бантиками та посміхнувся. Потім почув стукіт гілки за вікном. «Це, мабуть, птахи обживають нове гніздечко», – вирішив Захар і посміхнувся знову. Подивився на скриню з іграшками зі смішною мордочкою на кришці і, нарешті, уявив собі страховисько, яке живе в темряві. Тут уже він не зміг втриматися й голосно розсміявся. Він згадав, як його розмалювала бабуся, і засміявся ще голосніше.

– Захаре, любий, ти знову плачеш? – вбігли в кімнату батьки.

– Чому ж ти нічник не вмикаєш? – спитав тато й увімкнув світло.

У ліжку лежав Захар і зовсім не здавався наляканим. Швидше навпаки, хлопчик був щасливим.

– Тату, мамо, мені не потрібен нічник, – сказав він. – Я більше не боюся темряви. Тепер мені не страшно. Бо моя фантазія мені допоможе. Я завжди зможу найбільший страх перетворити на щось веселе й добре.

Ось так Захар переміг свій страх перед темрявою.

А ви, дітки, що бачите в темряві? Як вам допомагає фантазія?