Якось на сходах маленьку собачку Соню зупинила літня незнайома такса.
– Усі виховані собачки, – суворо сказала такса, – при зустрічі мають вітатися. Вітатися – це означає говорити «доброго дня», «привіт» або «здрастуйте» – та виляти хвостиком.
– Доброго дня! – сказала Соня, якій, певна річ, дуже хотілося бути вихованою собачкою, і, вильнувши хвостиком, побігла далі.
Та не встигла вона добігти й до середини такси, що виявилася неймовірно довгою, як її знову гукнули.
– Усі виховані собачки, – мовила такса, – мають бути ввічливими і, якщо їм дають кісточку, цукерку чи корисну пораду, говорити «дякую»!
– Дякую! – сказала Соня, якій, звичайно ж, дуже хотілося бути ввічливою та вихованою собачкою, і побігла далі.
Та щойно вона добігла до таксиного хвоста, як ззаду почулося:
– Усі виховані собачки мають знати правила доброго тону і прощаючись говорити «до побачення!».
– До побачення! – крикнула Соня і, задоволена тим, що знає тепер правила доброго тону, кинулася наздоганяти хазяїна.
Від цього дня собачка Соня стала страшенно ввічливою і, пробігаючи повз незнайомих собак, завжди говорила:
– Доброго дня, дякую і до побачення!
Шкода, що собаки їй траплялися найзвичайнісінькі. І багато хто закінчувався раніше, ніж вона встигала все сказати…