Ранкова казка

Коли я був маленьким, я дуже любив, коли мені перед сном казки розповідали. Бабуся і мама зазвичай мені розповідали народні казки, іноді читали з товстезної старої книжки «Казки братів Грімм».

Але найкращі казки мені розповідав тато. Він їх сам вигадував, і вони були завжди про найцікавіше. Наприклад, про триствольну рушницю або велосипед на повітряній подушці! Татові казки я любив найбільше і, якщо вже тато був удома, а не в якомусь відрядженні, і якщо повертався додому раніше, ніж я йшов у ліжко, то казку на ніч розповідав тільки він. Інакше я відмовлявся спати і влаштовував скандал.

Якось раз тато прийшов з роботи дуже втомлений. Він ледве-ледве прожував вечерю, ледве-ледве роздягся і ліг на ліжко. Мамі він поскаржився, що цілий день розвантажував з колегою машину хімікатів, і дуже лаяв директора, бо найкращим художникам-реставраторам країни доводиться вантажниками працювати…

– У мене тепер тиждень руки тремтіти будуть! Як я буду працювати? – обурювався тато з останніх сил.

Але я наполегливо вимагав казку, і тато пішов зі мною в дитячу. Там він ліг поруч і сказав: «Все. Не можу говорити. Втомився. Сьогодні ти мені будеш казку розповідати».

Я не чекав такого повороту подій, але тата було жаль. І я почав свою розповідь.

Казка була про трьох друзів-роботів. Один був «з досков», інший «із залізи», а третій із каменів. Вони вирушили в подорож. «Робот із досков» на собі залізного через річку перевіз, а той допоміг другу через вогонь пройти і не згоріти. А робот із каменів пройшов річку по дну і просто крізь вогонь, тому що йому було «по-байдужному»!

Десь на середині казки тато почав гигикати, а до кінця і зовсім уголос розсміявся. Встав і сказав: «Це була чудова казка, тільки на ніч її розповідати не можна – це ранкова казка! Ось я її послухав і зовсім спати перехотів! Мені тепер весело і гарно! Дякую, сину, ти мені допоміг!!!»

Я дуже радів, що допоміг батьку, і спокійно заснув. А вранці, за чаєм, тато і мама попросили мене ще раз розповісти їм про «робота із досков», щоб їм веселіше було на роботу їхати! А потім я сказав батькам: «Піду в школу навчуся писати і стану письменником! Я ще стільки казок напишу – більше, ніж брати Грімм!»