Саперна лопатка

Коли я був маленьким, у мене була мрія – мені страшенно хотілося мати справжню саперну лопатку. У пісочниці зазвичай всі діти совочками копають – так, потроху. А я б саперною лопаткою як накопав!

Побачив я таку лопатку по телевізору у фільмі про війну. Там партизан нею вмить такий окоп вирив!

Я попросив у мами, щоб вона попросила у своєї подруги, в якої чоловік – полковник, аби він мені таку лопатку подарував. Але мама суворо подивилася на мене і нагадала мені, як я зробив у садку підкоп під верандою (вона тоді ще набік завалилася!). І мама навіть думати про це мені заборонила.

У тата я лопатку нібито випросив… Ми пішли в магазин «Турист», тато покрутив у руках лопатку, яка там продавалася, і сказав, що вона ненадійна і він мені з Москви привезе кращу. І собі ще одну – у машину. Він часто їздив в якісь далекі відрядження по поганих дорогах, а на бездоріжжі без лопатки не обійтися.

Минуло літо, а я так і жив без лопатки…

Одного разу бабуся забрала мене з садка раніше, і ми пішли в гості до бабусиної подруги. Чоловік у неї був начальником геологорозвідувальної партії. Коли він мене запитав, як мої справи, я поскаржився, що ось так і проживу все життя без лопатки.

Він взяв мене за руку, ми спустилися в двір. Там стояв «газик» захисного кольору, а в ньому лежали геологічні інструменти та прилади. Серед них була заповітна лопатка! І мені її подарували!

Два дні я копав ями всюди, де міг. Всі діти у дворі мені заздрили – ще б пак, куди їхнім совочкам до моєї лопатки! А потім приїхав тато, побачив лопатку і попросив покористуватися. На пару днів… Більше я своєї лопатки не бачив. Знаєте, як прикро?!