Сніговий будинок

Коли я був маленьким, взимку випадало набагато більше снігу. Я пам’ятаю, що в парку не можна було по снігу пройти – глибина до пояса!

Але мріяв я про ще глибший сніг. Хотілося прокинутися одного ранку, зібратися в садок, одягтися якнайтепліше, підійти до дверей під’їзду – а вони не відчиняються. Завалило!

І тоді б не доріжки в снігу прочищали, а прокладали тунелі. І люди б ними ходили зі свічками і ліхтариками! І можна було б прямо зі свого балкона стрибати в сніг і довго провалюватися крізь його багатометрову товщу до самої землі!

Одного разу снігу випало багато-пребагато. У садку трактор його з головної доріжки зчистив і згріб у вал величезної висоти.

Ми з хлопцями вирішили в цьому валу прорити тунелі і зробити всередині замету потаємну кімнату. У кімнаті ми зробили зі снігу стіл і лавки. Щоб на лавках було тепло сидіти, накрили їх картоном. Вийшов не будинок – мрія!

А потім вихователька зацікавилася, що ж ми там за заметом робимо.

Вона обійшла замет, зазирнула в тунель і почала на нас кричати. Вона говорила, що нас могло завалити снігом, що ми всі захворіємо, що так не можна!

Наступного дня двірник розвалив усе, що ми собі набудували. Ми намагалися відновити наш сніговий будиночок, але нічого не вийшло…

Тоді ми почали вигадувати й малювати плани нових снігових будинків, які збиралися побудувати, коли випаде ще раз такий же сильний сніг. Я навіть зробив модель із вати, але тієї зими сильного снігопаду більше не було. А вигадування планів і малювання креслень так нас захопило, що ми робили це аж до літа!