Снігобик

Коли я був маленьким і ходив у дитячий садок, там у нас була одна дуже хороша вихователька. Вона завжди уміла вигадати якусь цікаву гру або захопливу справу для всіх дітей.

Одного разу взимку, вже після всіх новорічних свят, раптом настала відлига. Всі замети на вулиці почали танути, і сніг дуже гарно ліпився. На прогулянці ми вирішили зліпити сніговика. Зліпили одного, потім ще одного. Потім нудно стало…

Вихователька запропонувала нам спочатку придумати, що ще можна зробити зі снігу, потім уявити, якими наші нові твори будуть на вигляд, і за вигаданим планом їх зліпити.

Спочатку ми трошки переліпили вже готових сніговиків: зробили снігову бабу і снігового діда. Потім скатали їм онука й онучку.

Потім вирішили ліпити снігового оленя, але ця робота виявилася абсолютно нездійсненною – навіть одні тільки ноги розвалювалися! Зате добре вийшли пінгвін і ведмідь.

А потім у нас виник грандіозний план: зліпити бика, що лежить на землі! Ми зробили величезну гору зі снігу, під керівництвом виховательки сформували тулуб і голову, вставили в голову роги з гілок. Чудовий вийшов бик! І ім’я йому відразу придумали – Снігобик!

Відлига була недовгою, через день вдарив мороз і Снігобик перетворився на крижану гірку, з якої ми із захватом каталися до самої весни!