Загибель «Акули»

– До біса!! Куди нас несе?! – злякано волали пірати. Перш ніж вони отямились, Дмитрик устиг сховатися під матрацами.

– Пр-ровалитися мені на цьому місці! – почувся лютий голос Горлохвата. – Злякалися якогось нещасного відра з манною кашею!

– Не пір-рати ви, а мокр-рі кур-рки! – крикнув розвідувальний ворон.

Дмитрик обережно відігнув край матраца і побачив піратів. Вони сиділи на борту, мов на паркані, чухались, курили та спльовували на палубу. Перед ними, червоний зі злості, походжав Горлохват і трусив волохатими кулачищами.

– Чотири ящики жуйки! – кричав він. – Нам би їх вистачило аж на місяць!..

– Окр-рім жуйки «Кар-рась» везе чер-рвінці! – крикнув ворон. Пірати пороззявляли роти.

– Звідки ти знаєш? – недовірливо спитав Нехлюй.

– Двер-рці! На животі в р-робота двер-рці! – відповів ворон Крук.

Отаман дзвінко ляснув себе по лобі:

– Як це я сам не допетрав! У животі залізного опудала заховано багатство! Золото, червінці!

– Золотце! Червінчики! – загалдикали пірати. – За залізними дверцями багатство!

– Лети та знайди жуйковоз! – наказав Горлохват розвідувальному воронові. – Незабаром стемніє. Ми нападемо на нього вночі, і тоді – провалитися мені на цьому місці – всі гроші й жуйка будуть наші!

– Наші! Наші!.. – радісно повторювали пірати, жадібно потираючи руки.

Ворон відлетів.

– А вечеря сьогодні буде? – запитав товстий Нахаба.

– Ти ж казав, у тебе живіт болить! – нагадав з усмішкою Нехлюй.

– Він болить із голоду, – сказав товстун. – Вари, Дурношльопе, вечерю, поки світло!

– Я що, гірший за всіх? – заверещав низенький Дурношльоп.

– Вари, бо зараз отримаєш у мене! – замахнувся на нього Нахаба.

– Пр-рипинити! – загарчав Горлохват. – Станьмо колом і лічимось. На кого випаде, той і варитиме!

Пірати обступили Горлохвата й почали лічитися. Дмитрик запам’ятав цю лічилку слово в слово. Ось вона:

ПЕРША ПІРАТСЬКА ЛІЧИЛКА

  • Ати-бати, ми пірати,
  • Волохаті та вусаті.
  • Подавайте нам дукати,
  • І червінці, і рублі!
  • Лежимо – і ані руху,
  • Тільки чешемо за вухом,
  • А коли в шлунку сухо,
  • Ми грабуєм кораблі!

Варити випало похмурому пірату на прізвисько Лобуряка.

– От непруха! – пробурчав він і поплентався на камбуз. Решта піратів рушили за ним, щоб підганяти та квапити.

Дмитрик теж був голодний, але зовсім про це забув. Він розмірковував, як врятувати своїх друзів від нічного піратського нападу. Можна виделкою проколупати дно «Акули», щоб вона потонула, а самому стрибнути в море і поплисти. Непогана думка! От якби ще вміти плавати…

Поки він міркував, зовсім стемніло. У темряві залопотіли крила: це повернувся розвідувальний ворон.

– На північ! – крикнув він піратам. – Навкр-руги мор-рок! Гар-рно підкр-р-радемося!

І тут Дмитрик додумався: треба зіпсувати компас «Акули», щоб розбійники не знали, де північ. Він виповз із-під матраців і навшпиньках побіг до штурвала.

Біля штурвала світився компас завбільшки з тарілку. Дмитрик підніс до нього виделку – і стрілка жваво повернулася до неї. Підніс металевого ґудзика від курточки – стрілка зацікавилась і цією залізячкою. Тоді Дмитрик відірвав один за одним усі свої гарні, блискучі ґудзики і підсунув їх під компас. Стрілка повернулася до них, наче принюхувалась. Вона вказувала тепер не на північ, а на південь!

«Молодець!» – похвалив себе Дмитрик. Із таким компасом пірати не знайдуть жуйковоза. А він, юнга Метелко, спустить зараз на воду піратську шлюпку й повеслує до своїх друзів.

Дмитрик не боявся заблукати в морі. Він знав від брата Петрика одну дуже важливу річ: на небі є Полярна зірка – вона завжди на півночі. Отож уночі ця зірочка замінює компас тим, хто не має компаса!

Шлюпка висіла за бортом «Акули» на канаті. Щоб її спустити, треба було покрутити вал лебідки, схожий на дерев’яний вал криниці. Дмитрик взявся за корбу, крутнув – і тут лебідка, яку ніколи не змащували, голосно рипнула.

Тим часом пірати, лежачи на матрацах, обгризали зварені Лоботрясом кістки. Вони їли жадібно, аж за вухами лящало, і тому нічого не почули. А ворон Крук сидів на щоглі. Він поцупив на камбузі здоровецьку костомаху й метикував, де б її сховати. Ворон почув рипіння лебідки й побачив Дмитрика.

– Р-руки вгор-ру, кар-расику! – злобно вигукнув він зі щогли. Величезна кістка випала з дзьоба і так вдарила Горлохвата по голові, що з його очей посипалися гарячі іскри. Від цих іскор загорілися напхані соломою матраци. Пірати миттю скочили на ноги й заволали:

– Пожежа!

– Тр-римай його! – кричав ворон. Він мав на увазі Дмитрика, але пірати цього не знали й вирішили, що ворон з переляку з’їхав з глузду.

Тим часом юнга Метелко спустив шлюпку, зісковзнув до неї по канату і відштовхнувся від борту піратського корабля. Він уже взявся за весла, як раптом на нього накинувся ворон Крук. Ось коли знадобилися виделка з кришкою! Дмитрик зумів відбитися ними від лютого розбійника.

А пожежа швидко ширшала. Пірати не знали, як з нею боротися. Вони вміли боротися лише з мирними людьми.

«Бабах!» – вибухнула бочка з порохом. Загорілися вітрила та щогли.

– Рятуйся, хто може! – крикнув Горлохват і, схопивши єдине рятувальне коло, стрибнув у море.

– Тр-римайся! – закаркав ворон, сідаючи на голову своєму господареві.

– А як же я?.. А як же я?!. Рятуйте мене!.. – здійняли ґвалт інші пірати.

– Гей, хлопчику! Візьми мене до човника! – зарюмсав Нахаба. – Я дам тобі за це шоколадку!

– Візьми краще мене! – урвав його Нехлюй. – Я подарую тобі шабельку!

– Врятуєш мене – отримаєш гармату! – пообіцяв Лобуряка.

– Знову я гірший за всіх?! – заверещав Дурношльоп. – Ой, у мене, здається, штани горять!..

Дмитрикові стало шкода піратів:

– Не треба мені ваших подарунків! Я врятую вас задарма, якщо дасте чесне слово, що кинете розбійничати.

– Даю два чесних слова! – підстрибнув Дурношльоп.

– Даю чотири! – перебив його Нехлюй.

– Вісім! – вигукнув Лобуряка.

– А я – аж дванадцять! – заридав Нахаба, розмазуючи по щоках рясні сльози. – Даю дванадцять чесних слів, що більш не буду розбійничать! Я продаватиму морозиво!..

– Чудово, – сказав Дмитрик і підгріб до «Акули».

Пірати, відштовхуючи один одного, почали стрибати до шлюпки.

– І нас візьми, хлопчику! – закричав Горлохват, який бовтався разом із вороном у рятувальному колі. – Провалитися мені на цьому місці, якщо ми образимо хоча б муху!

– Чер-рв’ячка!.. – каркнув ворон.

– Чудово, – сказав юнга Метелко і підібрав їх також.

– Який гарний хлопчик! – мовив Горлохват, підморгуючи піратам.

– Який добрий! – підхопив Лобуряка і вишкірив зуби.

– Який безкорисливий! – прогугнявив Нахаба. – Дай ми тебе за це обіймемо!

– Не треба мене обіймати, – зніяковів Дмитрик.

– Пірати, ви чули?! – обурився Горлохват. – Цей паскудний хлопчисько не бажає, щоб ми його обіймали!

– У-у-у-у!-завили пірати.

– Він нас образив, – вів далі Горлохват, – і за це ми можемо викинути його зі шлюпки, як кошеня. Але ми вчинимо інакше: візьмемо його в заручники. Замкнемо в нашій печері й не випустимо, поки залізне опудало не віддасть нам своє багатство!

– Золото! Червінчики! – здійняли галас пірати, жадібно блискаючи очима.

– А чесне слово? – вигукнув Дмитрик. – Ви ж дали чесне слово!

– Га-га-га! – заіржали пірати. – Знайшов кому вірити! Ми ж негідники!

І Дмитрик зрозумів: чесне слово негідника не годиться. Ні-ку-ди не годиться! І вірити негідницькому слову не можна.