Савоччин день свободи

У суботу ввечері Савочка подивився по телевізору мультик і після того, як йому разів із десять нагадали, що час уже йти спати, неохоче поклався в ліжко.

Мама поправила на ньому ковдру, погладила по щоці і, загадково усміхаючись, сказала:

– Савочко! І мені, й татові несила більше з тобою змагатися. Тому завтрашній день оголошую днем свободи.

– Як це? – спитав Савочка.

– А так. Кожен із нас робитиме все, що тільки йому заманеться.

– І ви не будете мене лаяти ні за які пустощі? – не повірив власним вухам Савочка.

– Авжеж. Завтра ти – вільний козак.

– Ур-ра-а! – захоплено вигукнув Савочка і в солодких мріях про завтрашній день свободи заснув.

А вранці, як прокинувся, то насамперед заходився підстрибувати на своєму пружинному матраці.

– Я – чемпіон на батуті! – горлав він так, ніби його вже нагородили золотою медаллю. – Я можу злетіти під самісіньку стелю!

Тато з мамою намагалися не дивитись у Савоччин бік і тихцем заспокоювали одне одного:

– Нічого, нічого, до вечора якось цей шарварок перетерпимо.

А Савочка настрибався донесхочу на «батуті» і став шукати нових розваг. Він наче випробовував татів-мамин терпець і робив усе, що досі йому категорично заборонялося: то крутив мамину швейну машинку, то вигріб із шафи купу речей і влаштував собі там схованку, то крейдою малював на дверях якихось чортиків, то, як підсмалений, бігав по хаті й цвиркав довкола водою із пластмасової цвиркавки…

Нарешті Савоччине завзяття трохи пригасло, й він, як був у піжамі, невмиваний та розхристаний, гукнув:

– Мамо, я вже зголоднів. Хочу їсти!

– Отакої! – здивовано глянула на нього мама. – Ми дали тобі повну волю, то й на наш день свободи не зазіхай… Як зголоднів – іди на кухню, смаж яєчню, готуй собі чай. А можеш і вареників наліпити. Одне слово, ти сам собі пан, сам хазяїн.

Савочка ображено засопів і знехотя подибав до холодильника. Він дістав із нього двоє яєць, хотів зачинити дверцята, але цієї миті одне яйце випорснуло йому з рук, хряснуло об підлогу й розпливлося слизькою жовто-білою плямою. Савочка на мить сторопів. А далі як зарепетує:

– Не треба мені такого дня свободи! Я хочу їсти!

– Ну що ж, не треба, то й не треба, – примирливо сказала мама. – Кінчився наш день свободи, ледь почавшись. Тепер доведеться тобі слухатись і робити все, як годиться. І найперше – гарненько прибери за собою, вмийся та одягнись. А я тим часом приготую сніданок.