Миттю день пролетів! От уже й вечір. Бабуся Грибуся розповідає по радіо свою билицю, юнга Метелко, пожежник Сплюх і всі бамбаламські дітлахи слухають… А де ж Онучка Тягнучка? Давненько ми її не бачили – з тієї самої пори, як Самохідне Ліжко не пустило її до Дмитрика в лікарню.
Гадаєте, Тягнучка повернулася тоді додому? Ні-і, вона влізла на дерево біля лікарні та почала дзеркальцем пускати у вікно палати на другому поверсі сонячних зайчиків. Онучка хотіла розвеселити Дмитрика. Але підлетів Медичний Джміль і продзижчав:
– З-за пус-стощ-щі вж-ж-жалю. Зліз-зай! Ж-живо!
Які ще пустощі – вона ж людину лікує! Але сперечатися з Медичним Джмелем марна річ: він суворий і впертий. Тягнучка зістрибнула на землю й показала Джмелеві язика. «Як не можна на дерево, залізу на Дмитриків балкон!» – вирішила вона.
На балконі Тягнучка знову витягла люстерко. Сонячний зайчик стрибнув на стелю палати, а звідтіля на кінчик верблюжого носа.
– Ап-чхи! – голосно чхнув намальований на стіні верблюд.
– Бувай здоров! – гукнула з балкона Тягнучка.
– Дякую, – ввічливо сказав верблюд.
– Як почуваєшся? – спитала Тягнучка. Вона думала, що говорить із Дмитриком, в якого через застуду змінився голос.
– Нормально, – відповів верблюд. – Тільки копита не підковані.
– Чиї копита?!
– Як це – чиї? – сказав верблюд. – Мої!
– Ну й жарти в тебе, Дмитрику! – пирхнула Тягнучка й увійшла з балкона в палату. Проте юнги Метелка там не було. Самохідне Ліжко повезло його на прогулянку, але Онучка цього не знала.
– Агов! – гукнула вона. – Ти де?
– Я тут, – відповів верблюд зі стіни.
– А де Дмитрик?
– Їде на мені верхи. Хіба не схожий?
Тягнучка поглянула на чоловічка, якого намалював робот, і вперше в житті злякалась. Вона вирішила, що якийсь злий чарівник на прохання піратів перетворив Дмитрика на картинку.
– Бабуся! Тільки Бабуся допоможе! Треба надіслати їй телеграму, хай приїде…
Тягнучка зістрибнула з балкона і помчала на телеграф.