Автоінспектор женеться за піратами

Пірати не вміли керувати пожежною машиною. Куди ж вона поділася? Стояла біля воріт лікарні – і раптом зникла, мов мильна бульбашка. Схоже на диво, чи не так? Та все пояснювалося просто. Щойно Сплюх побіг до Доктора, пірати розвернули брезент (він завжди є в пожежника) і напнули його, мов вітрило. Вітер саме дув куди треба – у бік Ледарська. Машина під вітрилом швидко покотилась вулицею, дивуючи перехожих.

Незабаром вона була вже за містом. Вітер гнав її дорогою уздовж озера. А на пляжі стояла на коліщатках скриня для морозива – саме та, до якої вскочили уночі сім тисяч мишей. Пірати нічого про мишей не знали. Вони гадали, що в скрині справді морозиво.

– Візьмемо її на буксир! – сказав Горлохват. – Подаруємо Його Ледарській Величності!..

У Бамбаламську тим часом відбувалася жахлива плутанина. Кіно починалося з великим запізненням або взагалі не починалося, з вокзалу не вирушали потяги, у печі в Пекаря згоріли булки, які він вчасно не витяг – і все тому, що ніхто не знав, котра година. Втім, завтра вранці буде ще гірше: всі запізняться на роботу. Просплять вчителі й учні, будівельники, продавці… Навіть радіо проспить. Життя в Бамбаламську розхитається, як старе велосипедне колесо. А ледарі тільки цього й чекають: їм тоді легше буде підкорити працелюбів!

Стривожені бамбаламці зібралися на головній площі. З вікон пекарні бурхав дим від горілих булок.

– Де поділася наша машина з брандспойтом? – дивувались пожежники.

Інші питали одне в одного:

– Де Годинникар?

Вирішили роздивитися з каланчі. Відправили туди найбільш гострооких: Тягнучку й капітана Медіана.

– Клянусь геометрією! – вигукнув капітан. – Бачу пожежну машину під вітрилом!

– На ній пірати! – закричала Тягнучка. – Вони забрали Дмитрика з Годинникарем!

– Не втечуть! – сказав Автоінспектор, осідлавши мотоцикла. Він насунув свій рожевий шолом на самісінькі брови й помчав навздогін за піратами.

– Порушую, – шепотів він, червоніючи з сорому. – Перевищую дозволену швидкість. За це я себе оштрафую: хотів собі купити мандаринову жуйку, а тепер не куплю…

– За кор-рмою інспектор-р-р!.. – каркнув ворон Крук. Він сидів на висувній пожежній драбині, яку пірати встановили замість щогли.

– Наздоганяє! – захвилювалися пірати. – А гармати в нас нема…

– Повний вперед! – наказав Горлохват. – Ану, всі дміть у вітрило!

– Ф-ф-фу!.. Ф-ф-фу!.. – захукали розбійники, але це їм не допомогло.

Тоді Горлохват схопив вогнегасника й полив із нього дорогу перед Автоінспектором.

Дорога вкрилася бульбашками, схожими на мильну піну. Мотоцикл послизнувся на них і з’їхав в озеро.

– Викупавсь, голубок! – зареготав Горлохват. – Провалитись мені на цьому місці, тепер він нас не наздожене!..

Поки Автоінспектор гнався за піратами, робот Кібрик розібрав годинник на каланчі й виніс на площу зламані зубчасті коліщата.

– Треба скувати нові, – сказав він ковалям. – Я можу вам допомогти.

– Ми б і самі впорались, – відповіли ковалі. – Але для годинникових коліщат потрібна особлива сталь – найтвердіша.

– Я зварив би вам таку сталь, – сказав Сталевар. – Але для моєї мартенівської печі потрібне паливо – мазут.

– Я привіз би Сталеварові тридцять три цистерни мазуту, – промовив паровозик Чип-Чип, – але по нього треба їхати до нафтовиків.

– Так рушай швидше! – попросили бамбаламці.

– Не можу! – зітхнув Паровозик. – Не можна їздити залізницею, якщо не знаєш, котра година.

– Клянусь геометрією, я вам допоможу! – вигукнув капітан Медіан. – Я зроблю сонячний годинник!

Він звелів усім розступитися, взяв у пожежників лопату і встановив серед майдану, подібно до щогли, довгу рівну палицю. Відтак попросив школярів принести грудку крейди і просто на бруківці накреслив навколо палиці рівненьке коло.

– Це циферблат сонячного годинника, – гордо сказав капітан. – А тінь від палиці замінить стрілку.

– А де ж цифри? Де рисочки? – спитали бамбаламці.

– Їх ми намалюємо завтра, – відповів Медіан. – Коли сонце здійметься в саму височінь, настане рівно дванадцята година, і в цю мить тінь від палиці вкаже нам, де намалювати цифру 12…

– А раптом не буде сонця? – захвилювались бамбаламці.

– Буде! – впевнено пообіцяв Синоптик. – Я передбачив на завтра сонячну погоду без опадів.

– Ура, ми врятовані! – зрадів Диктор. – Я дивитимусь на сонячний годинник і оголошуватиму час по радіо!

– Ось тоді я зможу вирушити в пу-у-уть! – бадьоро загудів Чип-Чип.

– Паровозик привезе від нафтовиків паливо для мартена, і я зварю найтвердішу сталь, – пообіцяв Сталевар.

– Ми скуємо з неї зубчасті коліщата! – хором сказали ковалі.

– А ми з Годинникарем візьмемо їх і полагодимо годинник на каланчі, – закінчив робот. – Однак де Годинникар? І де мій дядечко Дмитрик? Чому їх досі нема?

– Не хвилюйся, – відповіли бамбаламці. – Невдовзі з’являться. Гей, Тягнучко! Що там видно з каланчі? Чи Автоінспектор уже переміг піратів?

Але Тягнучка, хоч як вдивлялася, нічого не побачила, бо сонце сіло за ліс.

На майдані засвітилися ліхтарі, але ніхто не йшов додому. Всі чекали на Автоінспектора, аби привітати його з перемогою.

– Він відчайдух, борець і молодець! – говорили бамбаламці. – Він поборе піратів однією лівою!..

Раптом над каланчею залопотіли крила і пролунав пронизливий крик:

– Шикуйсь! Музики, вперед!

Це була Сорока.

– Автоінспектор вертається з поля бою! Усі вітають його квітами!..

Бамбаламці замахали синіми трояндами й гвоздиками, пожежники заграли на мідних трубах марш – і раптом усі завмерли від подиву. На площу, високо задравши голову, ступив верблюд. На ньому сиділи Бабуся Грибуся і мокрий Автоінспектор, а за верблюдом повільно котився прив’язаний до нього мотоцикл.

– Добрий вечір! – крикнула Бабуся. – Паровозик Чип-Чип не приїхав, тому я вирушила в путь верхи. І, уявіть, мені це дуже сподобалось! Тепер їздитиму лише на верблюді.

– А чому Автоінспектор увесь мокрий? – спитали з юрби.

– Тому, що заїхав в озеро, – зніяковів Автоінспектор. – Вода потрапила в двигун, і він заглух. Мотоцикл не заводиться, а то б я показав цим піратам!..

– Він дуже старався, – сказала Бабуся. – Він зробив усе, що міг. А тепер міркуймо, як нам бути далі.