Король Байдик прокинувся

Цього ранку король Байдик Четвертий спав і бачив гарний сон: начебто придворна курочка знесла нарешті яєчко. Король звелів своєму кухареві негайно його зварити. «Слухаюсь, Ваша Величносте!» – вклонився кухар і раптом – тррах! – упустив яєчко…

Байдик прокинувся дуже злий.

– Відрубати кухарю голову, – наказав він мудрецю Мерзотелю, який тримав на золотій таці королівські капці.

– Відрубати кухарю голову! – гукнув Мерзотель піратам, що чекали за дверима спальні.

– Відрубати кухарю голову!! – передали пірати наказ короля служникам, а служники – стражникам.

Стражники схопили кухаря й потягли до Тюремної вежі, аби стратити.

– Нам наснилося, – сказав Байдик, потягуючись, – що він розбив яєчко.

– Який негідник! – обурився Мерзотель. – А цікаво, де він його взяв?

– Курочка знесла, – сказав король. – Курочку нагородити.

– Нагородити курочку! – крикнув Мерзотель піратам.

– Нагородити курочку!! Курочку нагородити!!! – лунало палацом далі. І курочці почепили на шию медаль із портретом Його Ледарської Величності.

– Який у нас сьогодні день? – спитав Байдик, позіхаючи на весь рот. – Сп’ятниця чи безтурбота?

– Нічогонеділок! – вклонився мудрець. – День народження Вашої Ледарської Величності!

– А де подарунки? – нетерпляче спитав король.

– Під вікном вашої спальні, – сказав Мерзотель, надягаючи королю капці. – Справжня пожежна машина та скриня морозива!

– Морозиво – це смачно! – повеселішав Байдик. – А що Моя Величність робитиме з пожежною машиною?

– Бібікатиме! – сказав мудрець.

Король Байдик почухався, поправив на голові корону й гукнув: «Агов!» До спальні увійшли пірати. Вони вели Годинникаря та юнгу Метелка.

– Ми виконали наказ Вашої Ледарської Величності! – доповів Горлохват. – Годинник працелюбів назавжди зупинився, а Годинникар – ось він, перед вами.

– А це що за хлопчик? – спитав король.

– Це наш головний ворог, – наввипередки заґелґотіли пірати. – Він спалив наш корабель. Він утік з нашої печери в Іржавій Скелі. Він гнався за нами на машині з великим совком і ледь не згріб нас, як сміття!..

– І тобі, хлопче, не соромно? – поцікавився Байдик.

– Анітрохи! – відповів юнга Метелко.

– Отже, ти зовсім безсоромний, – гидливо сказав Мерзотель. – Тебе треба обов’язково стратити. І Годинникаря теж. Але сьогодні Його Величність добрий. Підпишіть мале-е-сенького листа, і король вас відпустить.

– Якого ще листа? – спитав Дмитрик.

– Така дрібниця!.. Усього кілька слів. Ось послухайте.

І Мерзотель прочитав жалібним голосом:

– ДОРОГІ ПРАЦЕЛЮБИ! ПІДКОРІТЬСЯ КОРОЛЮ БАЙДИКУ, ІНАКШЕ ВІН НАС СТРАТИТЬ.

– Ото й усе! – лагідно сказав король. – Крихітний листочок. Потрібні лише ваші підписи.

– Я вам навіть ручку вмочу в чорнило! – запропонував Мерзотель.

– Він навіть марку сам приліпить, – пообіцяв Байдик.

– Ну й турботливі ж ви! – сказав Годинникар. – Тільки марно непокоїтесь. Якби я підписав цю гидоту, мій прадідусь назвав би мене боягузом і зрадником.

– Все з тобою зрозуміло, – зітхнув король. – Тобі жити набридло. Ну а хлопчик підпише. Адже так, хлопчику?

– Я погано пишу, – буркнув Дмитрик. – Я краще намалюю.

Мудрець посадив Дмитрика за столик поруч із королем, дав непідписаного листа, ручку й чорнильницю.

– Тільки не підглядайте! – зажадав юнга Метелко і щось хутко намалював.

– Ось мій підпис, – сказав він.

Мерзотель глянув – і весь затрусився.

– Ва… Ва… Ва… Ва-ва-ша Величносте, – вимовив, затинаючись, мудрець. – Тут намальовані Ви…

– То й що? – сказав Байдик. – Я люблю, коли Мою Величність малюють.

– Але він іще намалював коко… коко… ко-коваля…

– Еге, зрозуміло! – сказав король, милуючись собою в люстерку. – Коваль, напевно, цілує нашу руку.

– Аж ніяк! – вискнув Мерзотель, який вже тремтів від люті. – Ко-коваль б-б-б’є Ва-вашу Величність молотом нижче спини…

– Де-де? – перепитав король.

– Саме в те місце, – відповів Мерзотель, – яким Ви зволите сидіти на троні…

«Дзинь!» – це Байдик упустив люстерко.

«Трах!» – це він пожбурив у Дмитрика чорнильницю, але влучив у мудреця.

– Нахабний хлопчисько! Гидкий! Ката сюди! – закричав король і затупав ногами.

– Кат зайнятий, Ваша Величносте, – сказав Мерзотель, подаючи королю чарку із заспокійливими краплями. – Кат дуже зайнятий: він гострить сокиру, щоб відрубати голову вашому кухарю.

– Кухаря поки що випустити, – наказав король. – Нехай готує святковий обід. А цих двох після маскараду стратити!

– Ги-ги-ги! – заіржав отаман піратів, хапаючи Дмитрика за комір. – Домалювався, голубчику!

Решта піратів накинулись на Годинникаря й заламали йому руки за спину.

– Посадіть їх у Тюремне підземелля, – звелів Байдик. – У найдальший його кінець, аби не втекли.

– Провалитися мені на цьому місці, не втечуть! – прогарчав Горлохват.

Попередній пост

Тягнучка з друзями їде до Ледарська

Як врятувати Годинникаря та Дмитрика? Бамбаламці міркували про це, поки на майдані не згасли ліхтарі. ... Читати далі

Наступний пост

Пірати обшукують робота

Байдик Четвертий Лежень з’їв на сніданок тарілку вишневого киселю з гірчицею та хріном. Не дивуйтеся! ... Читати далі