Кроти-парашутисти

Кепські справи: наші герої зачинені під землею, робот Кібрик перегорів і завмер біля карети. Лишається кобила Хвилинка, та що вона може?..

«Жжик!.. Жжик!.. Жжик!» – лунає з Тюремної вежі: це королівский кат гострить свою сокиру. Та не втрачаймо надії: ще є рожевий вертоліт! Він летить із Бамбаламська з незвичайними пасажирами.

Пам’ятаєте, як Бабуся помітила сигнальні прапорці й гукнула генеральським голосом: «Пошлемо на допомогу десант!»? Вона викликала вертоліт і попросила лісових кротів терміново зробити Добру Справу.

Дізнавшись, чого від них хочуть, кроти погодились. Вертоліт доправив їх до Бамбаламська. Ткачі якнайшвидше зробили парашутну тканину, Кравець розкроїв її своїми великими ножицями й разом зі Швачкою пошив кожному кротові парашута.

Де, крім Дивувандії, побачиш кротів-парашутистів? Погляньте, як вони спускаються з неба просто до Тюремної вежі!

Вдало приземлилися.

– За роботу, друзі! – сказав Старший Кріт, поправляючи темні окуляри. Р-раз! – і всі зарилися в землю. Кожен риє, куди хоче. Якщо нагострити вуха, то ми почуємо, як з-під землі лунає: «Перепрошую!» – це означає, що двоє кротів випадково зіткнулися носами.

Кроти дорились до підземелля, але бранців не знайшли. Було чути тільки, як накрапує в темряві вода та шурхотять павуки. Лише Старший Кріт, найдосвідченіший, потрапив куди треба – до Чорної зали. З високої стелі посипалася земля – просто Дмитрикові на безкозирку, – а відтак звідти пролунало:

– Добридень. Радий знайомству. Я – Кріт.

– Добридень, – відповіли бранці. – Ти що тут робиш?

– Хочу звільнити вас. Я вирив чудовий підземний хід. Плазуйте за мною, будь ласка.

Із цими словами Кріт щез. Капітан здійняв смолоскип і висвітлив чималу діру в стелі.

– Високо! – промовив капітан. – Вище за щоглу мого жуйковоза.

– Потрібна драбина, – сказав Автоінспектор. – Без драбини нам туди не дотягтись.

– Що ж робити? – спитали Дмитрик і Кролик.

– Не просити ж нам драбину в короля! – вигукнув Годинникар.

А Тягнучка раптом зробила радісне сальто – напевно, знову щось намудрувала. Сказала лише три слова: «Ми ж акробати!» Та Медіан її зрозумів. Він плеснув себе по лобі:

– Ге-ге! Як це я сам не допетрав? Зробимо живу піраміду!

Годинникар злякано замахав руками:

– Тільки, будь ласка, без мене! Я цього не вмію!

– Доведеться навчитися, – сказав капітан. – Іншого шляху нема.

І Годинникар, стогнучи: «Що сказав би мій прадідусь?!» – видерся на широкі капітанові плечі.

На плечі Годинникареві став Автоінспектор. На плечі Автоінспекторові – Тягнучка. На плечі Тягнучці – юнга Метелко. На безкозирку юнги вліз Кролик Пушок.

– Ура! – пискнув Кролик і прошмигнув у діру в стелі. Сяк-так забрався туди й Метелко.

– Давай руку! – сказав він Онучці, та ось біда – не дотягнувся до неї…

Уявляєте, як засмутився Дмитрик? Не міг же він тікати вдвох із Кроликом і покинути друзів у підземеллі!

– Вертаюся, – прошепотів він зі сльозами. – Прощавайте, батьки! Прощавай, брате Петрику!

– Годі рюмсати! – сердито крикнула знизу Тягнучка. – Тут і без тебе вогко. Вибирайтеся швидше звідси та спробуйте відімкнути двері вежі!

– А ви? – спитав Дмитрии. – Як ви знайдете ці двері?

– Ну ти й нетямущий! – пирснула Онучка. – Моя нитка дорогу вкаже. Куди вона – туди й ми.

Підземний хід, який прорили кроти, вивів Пушка та Дмитрика до пожежної машини. «Бум, бум! Ту-ру-ру!» – грала в палаці ледарська музика. Драбина машини, яка слугувала піратам за щоглу, все ще була піднята догори.

Дмитрик із Кроликом швидко піднялися нею до вікна королівської їдальні та сховалися за дірявою шторою позаду короля і Мерзотеля.

Нудний маскарад добігав кінця. Гості позіхали й нетерпляче позирали на скриню з морозивом.

– Спершу всім доїсти кисіль! – наказав їм королівський мудрець. – Морозиво отримають лише ті, у кого будуть порожні миски!

– А що в нас після морозива? – спитав король.

– Підемо дивитись на страту працелюбів, – нагадав Мерзотель.

«Дзинь!» – це впустила ложку принцеса Невмія.

– Невже ви не помилуєте їх, Ваша Величносте? – звернулась вона до Байдика.

– Нізащо! – відповів Мерзотель.

– Нізащо! – повторив король.

– Але це жор-сто-ко. Я не роз-мов-ля-ти-му з вами, – промовила принцеса та знепритомніла.

– І не треба, – сказав Мерзотель.

– Оце налякала! – пробурмотів Байдик.

А Дмитрик із Кроликом угледіли крізь дірки в шторах, що з-під м’якої подушки, на якій сидів Мерзотель, визирає величезний чорний ключ.

– Це ключ від Тюремної вежі! – пропищав Пушок.

– Ми його дістанемо, – сказав Дмитрик. – Здається, я знаю, як це зробити…

І він пошепки розповів Кроликові свою нову воєнну хитрість.