Страшна правда

Нільс довго чекав цього дня. Цікаво, як там його батьки? Від думки про них на його очі навернулися сльози. «А якщо я так і зостанусь зачарованим?» – тенькало йому в голові, поки він поволеньки забирався на гусака. З одного боку, йому вже й набридло гусяче життя, а з іншого… А з іншого боку, він не зможе жити серед людей у такому моторошному вигляді. І знову йому згадалося літо, яке він провів у клітці, готуючись до виставки. Тільки на тій виставці не він розглядав би цікавинки, а витріщались би всі на нього. А тоді він уявив, як прийде до школи – маленький-маленький, сяде не за парту, а на парту, бо зі стільця нічого не буде видно. Вчителька спитає в класу: «А тепер розкажіть, як хто провів канікули. Першим відповідатиме… Нільс Гольгерсон!» І що розповість Нільс? Якщо скаже, що літав із дикими гусьми до Лапландії, то всі реготатимуть так, аж шибки дзвенітимуть. Нільс аж вуха долоньками затулив – так йому вчувався той регіт та дзенькіт шибок. Побачивши це, турботлива Пір’їнка спитала:

– Нільсе, ти вуха застудив? Чого ти затуляєш їх?

– Я… я просто помацав їх, – розгубився хлопчик, – бо мені здалося, наче вони виросли. Отож я й подумав, що, може, вже побільшав і Мартин мене не понесе.

Пір’їнка тільки головою похитала:

– Нільсе, ти надто цим переймаєшся. Ти ж знаєш, що головне – пильнувати Мартина і довезти його цілим додому, тоді й зніме чари гном.

Пір’їнка ледве вимовила ці слова, адже й сама не знала, що буде далі: Мартин свійський гусак, він повернеться додому, а куди подінеться вона з виводком? Якщо ж вони з Мартином полетять за море, то хлопчик так і залишиться зачарованим.

Мудра Акка знала про всі хвилювання в зграї і… мовчала. Можливо, вона знала більше від усіх, але на те вона й провідниця табуна, щоб говорити лише тоді, коли треба.

На росяній травичці, де-не-де всіяній жовто-червоними листочками, вишикувався вже не клинець, а клин, тому що гусенят вивелося цього року найбільше і всі до одного повиростали. Горго теж був зарахований до гусячого ключа, хоч мав вільний «графік» польоту.

Акка проґелґотіла заклик – і в осіннє небо злетів великий табун сірих гусей. Тепер Нільс із цікавістю спостерігав за тим, що діється внизу. Він із захватом згадував свої пригоди дорогою до Лапландії, і кожен зелений чи пожовклий гай ніби нашіптував: «А пам’ятаєш того мисливця, що впіймав тебе?.. А рудого гусячого «друга» Смірре, а отамана Батака, а пана Ермена?..»

Нільс аж повеселішав, згадавши все, що з ним трапилося. Зненацька праворуч він них майнуло щось чорне.

– Дивіться, ворон Батак! – скрикнув хлопчик і помахав йому. – Лети до нас!

Воронячий отаман підлетів до Мартина й замахав крильми по-гусячому, мовби й він у клинці. Гусенята розреготалися, дивлячись на цю комедію, а ворон гукнув:

– Що, хлопче, найкра-краще, кажуть, удома, кравда?

– Не кравда, а правда! – знов розреготались гусенята.

– Та летіть уже мовчки, ґелґочете на все небо! – цитьнула на них Акка й пояснила: – То у воронів говірка така, а вам смішно.

Поки гусенята галайдакали про те, про се, бо це ж вони вперше летять у таку далеку дорослу подорож, Батак розказував останні воронячі новини. Виявилося, що лис Смірре сидить у клітці в тому самому звіринці, де були орел Горго та Нільс. Для табуна це була найприємніша звістка, тож кожна гуска вважала за потрібне докинути своє слівце:

– Так йому й треба, гусогубцю!

– Катюзі по заслузі!

– На шубу його, на шубу!

– Та яка з нього шуба? Хіба що на комір та на рукавиці.

Аж тут озвалися молоді гуси:

– Матінко Акко, у нас крильця болять! Ми втомилися!

– Потерпіть ще трохи, перепочинок на узліссі, – незворушно мовила провідниця.

– Ма-а-атінко, ну будь ла-а-аска, – просилися ті, – ми вже не можемо летіти.

– Махайте крильми, дивіться на ліс і не думайте про політ, – повчала гуска.

Нарешті жадане узлісся розгорнуло перед ними свої зелені обійми. Молодь одразу ж кинулася до ставочка, а старші взялися скубти траву. Нільс грівся на горбочку проти сонечка, а коло нього зосереджено шукав хробаків Батак.

– Чуєш, Нільсе, а що буде, коли ти повернешся додому? – почав ворон здалека.

– Ну… не знаю, – розгубився хлопчик від такого питання. – Мабуть, я виросту, бо гном переказував, що я маю довезти додому Мартина цілим і неушкодженим. От я й пильную його. А що?

– Та нічого такого… гм… нічого… – промимрив Батак, і черговий хробачок зник у його дзьобі.

– Ви щось знаєте і не хочете розказувати, еге ж? – стривожився Нільс.

– Ну, я думав, що ти все знаєш. Видно, пані Акка не все тобі розповіла.

Хлопчик аж стрепенувся. Із землі саме вистромився черв’ячок, і Батак щойно хотів його дзьобнути, як Нільс блискавичним рухом накрив його ногою.

– Ану кажіть все, як є, – насупився малий. – Інакше… інакше я задавлю цього черв’яка!

– Хе-хе, хлопче! А ти, я бачу, рішучий. Ну гаразд, сідай на отой кущик трави і слухай уважно.

Нільс прибрав ногу з воронячої здобичі, сів на траву й напружено дивився на чорноперого отамана. А Батак нахилився до хлопчика й прошепотів:

– Коли ти доправиш Мартина додому, то його… цеє… – і замість слів Батак черкнув себе крилом по горлу.

– Заріжуть?… – тремтячим голосом перепитав Нільс, а тоді як скрикне: – Ні! Не може бути! Я знайду цього гнома і сам його вколошкаю! Мерзотник! Підлий малий плюгавець! Все, йому кінець!

Не тямлячись від люті, він стиснув кулачки й заходив туди-сюди.

– Ну-ну-ну… – вгамовував його ворон. – Не репетуй, щоб тебе Мартин не почув, а тим паче Пір’їнка. А про помсту забудь – так ти точно ніколи не станеш великим. Посидь, поміркуй, усе зваж, а тоді й вирішуй. Поплескавши крилом Нільса по плечу, ворон знявся в небо, каркнув табунові щасливої дороги й помчав до лісу. А хлопчик вибрав нагоду, щоб провідниця була на самоті й підступився до неї.

– Пані Акко, – ледве стримуючи сльози, мовив він, – це правда, що, коли я прилечу з Мартином додому, то його… – хлопчик не договорив і заплакав.

Акка взяла малого під своє тепле крило.

– Так сказав чарівник-гном, але я не могла тобі розповісти. Це його умова: ти вертаєшся додому з гусаком і стаєш людиною, та при цьому гусака обов’язково мають зарізати. Якщо ж у дорозі з Мартином щось лихе трапиться і ти прибудеш додому без нього, то так і лишишся малим. Оце і вся гірка правда, любий Нільсе. – Акка приголубила хлопчика й додала: – Я не могла тобі одразу всього розкрити, пробач, хлопчику.

Нільс витер долоньками очі й спитав:

– Пані Акко, а можна з вами за море? Хай краще я буду малим, але я не хочу, щоб мій друг загинув. Будь ласка, візьміть мене з собою.

– Я залюбки візьму, Нільсе, ти вже як рідний для нас, але ж ти все одно маєш колись стати людиною. Тобі й одежина нова потрібна, а шити ми не вміємо, та й товариство людське для тебе краще, ніж пташине…

– Ні! – запально вигукнув Нільс. – Краще ваше товариство! Я лечу з вами!

– Гаразд, любий, полетиш з нами, – погодилась Акка, а сама дивилася кудись удалечінь.

Попередній пост

Відліт і повернення Горго

Непомітно втекло літо й підкрався вересень. Гусенята попідростали і готувалися до тренувального польоту, адже через ... Читати далі

Наступний пост

Гусяча тайна

Табун зрадів, дізнавшись, що Нільс полетить з ними за море. А надто зраділи Мартин і ... Читати далі