Гусяча тайна

Табун зрадів, дізнавшись, що Нільс полетить з ними за море. А надто зраділи Мартин і Пір’їнка. «Молодець хлопчик, – хвалила його подумки Пір’їнка. – Оце справжній друг!» Ніхто, крім пані Акки й самого Нільса, не знав справжньої причини такого рішення. Мартин думав, що хлопчикові кортить побачити море, і він готовий був носити на собі малого наїзника скільки завгодно, аби лиш не розлучатися з Пір’їнкою та їхнім виводком.

Щоправда, Мартина вже не раз відвідувала думка про те, щоб привести у свій двір і Пір’їнку, і виводок. Але що скаже на це Акка та чи захоче вільнолюбна красуня гуска мешкати серед свійської птиці? Проте зараз, летячи високо в небі, Мартин відганяв ці роздуми якнайдалі та насолоджувався польотом.

Надвечір прилетів до гусей їхній улюбленець, орел Горго.

– О, кого я бачу! – зраділа Акка. – Тепер ночувати нам не буде страшно. Здрастуй, синку!

Горго летів поряд із Аккою, а провідниця пишалася ним: бачте, мовляв, якого красеня виховала. І сміливого, і шляхетного, і добросердого. Табун сів на скелястих горах і одразу ж знайшов сховок для ночівлі.

– Як ви одразу нагледіли таку гарну місцину, пані Акко? – спитала в провідниці Пір’їнка.

– Ге-ге, любонько, ми ж тут щороку літаємо й щороку ночуємо, отож і примітили для себе нічліг, – пояснила Акка й гукнула до всіх: – Сонце вже за го-горами, ляга-гайте спати.

– А чого-го так рано? – дивувались молоді гуси.

– Бо завтра рано прокидатися, – пояснювала Акка.

Насправді ж провідниця чекала ночі. Нарешті повний місяць викотився з-за стрімчаків, осяяв скелі, довколишні ліси та гусей. Крізь сон Нільс почув, як його хтось легенько штурхає.

– Нільсе, вставай… Чуєш, тихенько вставай… – шепотів хтось на вухо, і хлопчик розплющив очі.

Біля нього стояла пані Акка й змовницьки кивала вбік. Хлопчик нічого не розумів, але, бачачи, що орел Горго притуляє до дзьоба край крила, втямив, що треба мовчати. Вище від їхнього сховку стояло кілька старих гусей.

– Горго, синку, ти залишаєшся вартувати гусей, – наказала Акка.

– Добре, мамо, – зблиснув гострим оком орел.

– Нільсе, ти сідай на мене, і ми з найстаршими гусьми табуна щось тобі покажемо.

П’ятеро гусей знялися в небо й при місяці нерівним клинцем (у темряві гуси погано бачать) помчали в гори.

Нільс спершу ще не зовсім прокинувся, тому й мовчав. Та ось вони сіли на краєчку якоїсь глибочезної ущелини, пані Акка набрала поважного вигляду й проказала:

– Нільсе, я не даремно перенесла тебе сюди. Ми всі п’ятеро – найстарші в табуні й літаємо над цим місцем багато років. – На це гуси всі як один кивнули, а провідниця вела далі: – Колись давно ми побачили на дні цієї ущелини вельми цікаву річ. Поглянь униз.

Нільс нахилився, і в місячному сяйві щось зблиснуло.

– Там щось блищить, – сказав хлопчик і припустив: – Там, мабуть, стоїть великий глечик з водою, тільки вода якась чи то жовта, чи то золотава.

На це котрась із гусок посміхнулась:

– Кмітливий хлопчик, зразу видно.

– То не вода, Нільсе, а золото у великому глеку! – оголосила Акка й запитально глянула на малого.

Тут Нільс прокинувся остаточно.

– Золото, кажете? Ого! І де ж воно тут узялося?

Сірі гуси розповіли, як вони вперше помітили цей скарб і вирішили, що, коли золото протягом десяти перельотів ніхто не забере, то їм обов’язково трапиться той, кому воно конче знадобиться.

– Це ти, Нільсе! Більш гідної особи не знайдеш в усьому світі. – Зробила висновок Акка, й гуси знов закивали. – Ти служив у нас гусопасом, охороняв, допомагав, рятував від небезпек. Це і є оплата за твою чесну працю. Отож запам’ятай: скарб лежить через п’ять полів, три озера та за двома лісами в скелястих горах. А над ущелиною знак: найвища сосна…

– Стривайте, пані Акко, що ви таке говорите? Не я вас, а ви мене пасли. Я не візьму цього багатства ніколи! І як я ним скористаюсь, якщо полечу з вами за море, а тоді, може, й назавжди залишусь у табуні?

Акка спохмурніла.

– Хлопчику, я маю новини для тебе… – тихо промовила вона, й Нільс відчув щось недобре. – Сьогодні проти ночі, коли всі полягали спати, прилетів Горго і розповів, що бачив гнома.

– І що? Може, Мартина не треба буде різати? – з надією мовив Нільс.

– Хлопче, не перебивай старших, – повчально кинула котрась із гусок.

– Та ні, він сказав інше, – вела далі гуска. – Гном переказав, щоб ти якнайшвидше повертався додому, бо твоя родина дуже бідує. Тато продав дві корови, курей, молодий кінь такий хворий, що от-от помре. Допомоги нема ніякої, а мама все журиться за тобою та у вікно виглядає. Борги їх так обсіли, що вони вже й хату думають продавати…

По Нільсових щічках покотилися горохом сльози. Як йому хотілося додому! Але ж Мартин… Він же друг…

– Ні, пані Акко, гроші грошима, але Мартина зарізати я не дам. Справжній скарб – то не хата, а вірний друг! – палко вигукнув Нільс.

– Послухай, хлопче, ніхто тобі не каже, щоб ти прямо зараз їх брав… – почала його вгамовувати Акка, але він затулив руками вуха й не слухав.

– Не хочу нічого чути! – кричав він. – Я полечу з вами й край!

Гуси знизали плечима, а Акка підвела крило вгору:

– Полетиш чи не полетиш, а щоб дорогу сюди запам’ятав. Сідай вже на мене, – мовила вона суворо, повторила дорогу до скарбу, а тоді забідкалася: – Ох, що вже мені з цим упертюхом робити? Отак і щастить на «гусенят»: як не орел виведеться, так хлопченя.

Нільсові від тих слів стало приємно: пані Акка його своїм «гусеням» назвала, і він дужче притулився до її теплої шиї.

Попередній пост

Страшна правда

Нільс довго чекав цього дня. Цікаво, як там його батьки? Від думки про них на ... Читати далі

Наступний пост

"Ні! Тільки не це!"

...Рано-вранці перед польотом провідниця оголосила, де і скільки вони сьогодні летітимуть. Шляхи в диких птахів ... Читати далі