Гусяча тайна

Табун зрадів, дізнавшись, що Нільс полетить з ними за море. А надто зраділи Мартин і Пір’їнка. «Молодець хлопчик, – хвалила його подумки Пір’їнка. – Оце справжній друг!» Ніхто, крім пані Акки й самого Нільса, не знав справжньої причини такого рішення. Мартин думав, що хлопчикові кортить побачити море, і він готовий був носити на собі малого наїзника скільки завгодно, аби лиш не розлучатися з Пір’їнкою та їхнім виводком.

Щоправда, Мартина вже не раз відвідувала думка про те, щоб привести у свій двір і Пір’їнку, і виводок. Але що скаже на це Акка та чи захоче вільнолюбна красуня гуска мешкати серед свійської птиці? Проте зараз, летячи високо в небі, Мартин відганяв ці роздуми якнайдалі та насолоджувався польотом.

Надвечір прилетів до гусей їхній улюбленець, орел Горго.

– О, кого я бачу! – зраділа Акка. – Тепер ночувати нам не буде страшно. Здрастуй, синку!

Горго летів поряд із Аккою, а провідниця пишалася ним: бачте, мовляв, якого красеня виховала. І сміливого, і шляхетного, і добросердого. Табун сів на скелястих горах і одразу ж знайшов сховок для ночівлі.

– Як ви одразу нагледіли таку гарну місцину, пані Акко? – спитала в провідниці Пір’їнка.

– Ге-ге, любонько, ми ж тут щороку літаємо й щороку ночуємо, отож і примітили для себе нічліг, – пояснила Акка й гукнула до всіх: – Сонце вже за го-горами, ляга-гайте спати.

– А чого-го так рано? – дивувались молоді гуси.

– Бо завтра рано прокидатися, – пояснювала Акка.

Насправді ж провідниця чекала ночі. Нарешті повний місяць викотився з-за стрімчаків, осяяв скелі, довколишні ліси та гусей. Крізь сон Нільс почув, як його хтось легенько штурхає.

– Нільсе, вставай… Чуєш, тихенько вставай… – шепотів хтось на вухо, і хлопчик розплющив очі.

Біля нього стояла пані Акка й змовницьки кивала вбік. Хлопчик нічого не розумів, але, бачачи, що орел Горго притуляє до дзьоба край крила, втямив, що треба мовчати. Вище від їхнього сховку стояло кілька старих гусей.

– Горго, синку, ти залишаєшся вартувати гусей, – наказала Акка.

– Добре, мамо, – зблиснув гострим оком орел.

– Нільсе, ти сідай на мене, і ми з найстаршими гусьми табуна щось тобі покажемо.

П’ятеро гусей знялися в небо й при місяці нерівним клинцем (у темряві гуси погано бачать) помчали в гори.

Нільс спершу ще не зовсім прокинувся, тому й мовчав. Та ось вони сіли на краєчку якоїсь глибочезної ущелини, пані Акка набрала поважного вигляду й проказала:

– Нільсе, я не даремно перенесла тебе сюди. Ми всі п’ятеро – найстарші в табуні й літаємо над цим місцем багато років. – На це гуси всі як один кивнули, а провідниця вела далі: – Колись давно ми побачили на дні цієї ущелини вельми цікаву річ. Поглянь униз.

Нільс нахилився, і в місячному сяйві щось зблиснуло.

– Там щось блищить, – сказав хлопчик і припустив: – Там, мабуть, стоїть великий глечик з водою, тільки вода якась чи то жовта, чи то золотава.

На це котрась із гусок посміхнулась:

– Кмітливий хлопчик, зразу видно.

– То не вода, Нільсе, а золото у великому глеку! – оголосила Акка й запитально глянула на малого.

Тут Нільс прокинувся остаточно.

– Золото, кажете? Ого! І де ж воно тут узялося?

Сірі гуси розповіли, як вони вперше помітили цей скарб і вирішили, що, коли золото протягом десяти перельотів ніхто не забере, то їм обов’язково трапиться той, кому воно конче знадобиться.

– Це ти, Нільсе! Більш гідної особи не знайдеш в усьому світі. – Зробила висновок Акка, й гуси знов закивали. – Ти служив у нас гусопасом, охороняв, допомагав, рятував від небезпек. Це і є оплата за твою чесну працю. Отож запам’ятай: скарб лежить через п’ять полів, три озера та за двома лісами в скелястих горах. А над ущелиною знак: найвища сосна…

– Стривайте, пані Акко, що ви таке говорите? Не я вас, а ви мене пасли. Я не візьму цього багатства ніколи! І як я ним скористаюсь, якщо полечу з вами за море, а тоді, може, й назавжди залишусь у табуні?

Акка спохмурніла.

– Хлопчику, я маю новини для тебе… – тихо промовила вона, й Нільс відчув щось недобре. – Сьогодні проти ночі, коли всі полягали спати, прилетів Горго і розповів, що бачив гнома.

– І що? Може, Мартина не треба буде різати? – з надією мовив Нільс.

– Хлопче, не перебивай старших, – повчально кинула котрась із гусок.

– Та ні, він сказав інше, – вела далі гуска. – Гном переказав, щоб ти якнайшвидше повертався додому, бо твоя родина дуже бідує. Тато продав дві корови, курей, молодий кінь такий хворий, що от-от помре. Допомоги нема ніякої, а мама все журиться за тобою та у вікно виглядає. Борги їх так обсіли, що вони вже й хату думають продавати…

По Нільсових щічках покотилися горохом сльози. Як йому хотілося додому! Але ж Мартин… Він же друг…

– Ні, пані Акко, гроші грошима, але Мартина зарізати я не дам. Справжній скарб – то не хата, а вірний друг! – палко вигукнув Нільс.

– Послухай, хлопче, ніхто тобі не каже, щоб ти прямо зараз їх брав… – почала його вгамовувати Акка, але він затулив руками вуха й не слухав.

– Не хочу нічого чути! – кричав він. – Я полечу з вами й край!

Гуси знизали плечима, а Акка підвела крило вгору:

– Полетиш чи не полетиш, а щоб дорогу сюди запам’ятав. Сідай вже на мене, – мовила вона суворо, повторила дорогу до скарбу, а тоді забідкалася: – Ох, що вже мені з цим упертюхом робити? Отак і щастить на «гусенят»: як не орел виведеться, так хлопченя.

Нільсові від тих слів стало приємно: пані Акка його своїм «гусеням» назвала, і він дужче притулився до її теплої шиї.