Дитинча скельного валабі набуло нового дому

Це дитинча скельного валабі знайшли в сумці матері, після того як її збив автомобіль на путівці. Малюк лежав у сумці, згорнувшись калачиком, коли його мертву матір виявили люди, що проїздили повз, вони і доставили кенгуру в австралійський зоопарк міста Перт.

Це, мабуть, єдиний малюк рідкісного скельного валабі, який колись жив у зоопарках країни. Коли дитинча тільки знайшли і привезли в зоопарк, він важив лише 6,5 унцій (близько 186г). Він був слабкий і перебував у шоковому стані. Ще пару годин і малюк міг загинути від зневоднення і з голоду.

За словами Пітера Моусона, це досить рідкісний вид кенгуру, який зростає до 30см у висоту. Їх рідко можна побачити, оскільки вони вважають за краще жити у віддалених скельних районах і на пошуки їжі виходять виключно в ночі. Вдень відсиджуються в глибині печер і в особливо сприятливі дні приймають сонячні ванни. Їх улюбленою їжею є папороть і очерет.

Це дуже моторні тварини: вони без зусиль пересуваються серед скель і навіть здатні здійснювати стрибки близько 4 метрів у довжину. Вони відмінні скелелази і прекрасно підіймаються вгору по стовбурах дерев. Підошви задніх кінцівок скельних валабі мають своєрідні горбики, що забезпечують їм прекрасне зчеплення з гладкою скелястою поверхнею. Проте по відкритій, рівнинній місцевості, вони рухаються досить повільно і незграбно.

Упізнати цих валабі дуже просто – за характерних для них рисах: у них вузенька коротка мордочка, довгі і рухливі вуха, навколо носа майже немає шерсті і характерний короткий кіготь на середньому пальці. А ось на задніх лапах відсутній 1-й палець.

Хвіст скельного валабі по всій довжині однакової товщини; вкритий довгою м’якою шерсткою; кінець хвоста закінчується, так званою, щіткою (китицею з довгих волосків). Загальне забарвлення тулуба – буро-сіре, червонувато-буре або жовтувато-сіре. Живіт – сіро-білий або жовто-білий. На голові і спині є темні смужки, а на щоках – білі.