НАЙВАЖЧИЙ УРОК

ЯБЛУНЬКА І ЛІТО

Юрко й Мишко весною посадили біля школи яблуньку. І домовились: на канікулах будуть навідуватися до школи й поливати її. Скажімо, так: сьогодні поливатиме Юрко, завтра – Мишко, потім знов Юрко, потім Мишко. Ростиме собі яблунька – сил набиратиметься.

Настали канікули.

«Сьогодні мені поливати яблуньку… – подумав Юрко. – Та хіба їй що станеться, як один день не полити? Завтра прийде Мишко й поллє…»

Настав Мишків день. Далеченько жив Мишко від школи. Він собі й подумав: «Учора ж поливав яблуньку Юрко… Нічого їй не станеться, як один день не полити. Завтра знову Юрків день, він трохи ближче від школи живе, хай собі й поливає».

Минали дні, Юрко надіявся на Мишка, а Мишко на Юрка.

Кілька днів яблуньку ніхто не поливав.

А щодня приходив до школи Андрійко, що вже тепер другокласник. Він годував рибок у шкільному акваріумі. Бачить хлопчик, ніхто яблуньки не поливає, ось-ось засохне. Він і став її щодня напувати. Зеленіє яблунька, сил набирається.

От і перше вересня. Прийшли діти до школи. Не терпиться Юркові узнати: а чи поливав же Мишко? І Мишкові хочеться дізнатися: чи Юрко поливав?

Почимчикували хлопці до яблуньки. Ідуть і мовчать. А як побачили, що вона зеленіє, кожен із них горів од сорому й потупився в землю. Бо кожен думав: «Це ж тільки я не поливав, а товариш мій поливав».

Так і стояли хлопці перед яблунькою, схиливши голови, аж поки пролунав дзвінок.

ЯК СЛІПОМУ ОКУЛЯРИ

Біля школи живе старенька бабуся. Діти надумали зробити їй подарунок. Нарвали в шкільному саду яблук і понесли старенькій. А яблука ті тверді й кислі, бо ще не доспіли. Та хоч би й доспіли – як би бабуся їх їла, коли в неї зубів немає?

От як нетактовно вийшло! Діти мовби й з добрих спонукань хотіли порадувати, а для старенької то була не радість, а прикрість. Не подумали, кому й що дарують. Це все одно, що сліпому подарувати окуляри або глухому – радіоприймач.

Бути доброю, сердечною людиною – то велике вміння. Треба бачити в людині, яка живе поруч із вами, її радощі й горе. Розуміти, про що вона думає з болем і про що з гордістю.

ЗЛАМАНА ЯБЛУНЬКА

Бігаючи подвір’ям школи, Мишко посковзнувся й упав на маленьку яблуньку, що цієї весни посадили.

– Мишко яблуньку зламав! Мишко яблуньку зламав! – закричали діти, побігли до вчительки й зараз же розповіли їй усе, як було.

– Хіба ти не бачиш, куди біжиш? – докоряла вчителька. – Що ж тепер робити? Яблунька померла.

Мишко став мовчазний і задумливий. Він приходив до школи задовго до уроків, дивився на зелений рядочок яблуньок. Тільки одна була суха, скалічена. Мишкові тяжко було на неї дивитись.

Якось учителька повела їхній клас у цей молодий садочок.

– Діти, – сказала вона, – давайте полічимо, скільки тут яблуньок, груш, вишень.

Мишко пішов уздовж яблуневого рядка. Він добре знав, що тринадцять яблуньок живих і одна мертва. Та ось ледве підійшов до небіжчиці, як із подиву мало не крикнув: від засохлого стовбурця відійшла зелена гілочка.

– Яблунька оживає! – сказав він схвильовано. Підійшла вчителька.

– Так, ожива, – сказала вона. – Це буде твоя… Добре, Мишку?

– Добре! – зрадів Мишко і побіг до колодязя.

– Куди ж ти? – запитала вчителька.

– Поллю свою яблуньку.

НАШ ТАТО ОДУЖАВ

У синьоокої Катрусі сьогодні велика радість.

Більше року хворів її тато. У лікарні лежав, три операції переніс. Мама й Катруся усе горювали. Не раз, бувало, Катруся вночі прокинеться й чує: мама тихо плаче.

А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий.

Радісно сяють Катрусині очі.

Як прийшла вона до школи, зустріла на подвір’ї двох своїх однокласників-першокласників – Петька і Гриця. Зустріла й поділилася радістю:

– Наш тато одужав.

Петько і Гриць подивились на Катрусю, знизали плечима й, нічого не сказавши, побігли ганяти м’яча. Катруся підійшла до дівчаток.

– Наш тато одужав, – сказала вона й засяяла на радощах.

Одна із них, Ніна, здивовано спитала:

– Ну то й що?

Катруся відчула, як до горла підкотилася грудка і їй стало важко дихати. Вона відійшла до одинокої тополі на краю шкільного подвір’я й заплакала.

– Чого ти, Катрусю, плачеш? – почула вона тихий, ласкавий голос. Підводить голову – Костик, мовчазний хлопчик, що сидить за останньою партою.

– Наш тато одужав, – каже, схлипуючи, Катруся.

– Ой, як здорово! – зрадів Костик. – Біля нашого дому в бору вже зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо і понесемо вашому татові.

Якби хто знав, як було радісно на душі в Катрусі.

НАЙВАЖЧИЙ УРОК

Коли діти взнали, що Оля виїжджає на далекий острів Сахалін, вони запитали вчительку:

– А де цей острів?

Учителька пояснила: багато днів треба летіти ластівці, щоб долетіти до острова Сахаліну. Діти здивувались:

– Ой, як далеко!

Потім учителька сказала:

– Вона їде завтра. Підемо проводжати всім класом. Нехай кожен із вас намалює в альбомі, що бажає Олі.

Діти залишилися після уроків і стали малювати.

Намалювали сонце – це означало щастя. Намалювали квітку соняха – це означало радість. Намалювали двох лелек – це означало дружбу. Намалювали бджолу – це означало працьовитість. А один хлопчик намалював барвистого метелика. Коли його запитали, що це означає, він відповів:

– Красу.

Рано-вранці наступного дня всім третім класом пішли не в школу, а на вокзал. Проводжали Олю. Не могли збагнути, що більше з нею ніколи не побачаться. В очах у хлопчиків і дівчаток блищали сльози.

Поверталися з вокзалу вже о дванадцятій годині дня. Хтось і питає вчительку:

– А уроки сьогодні будуть?

– У нас сьогодні був найважчий і найпотрібніший урок, – відповіла вчителька.

Попередній пост

НАЙКРАСИВІШЕ І НАЙПОТВОРНІШЕ

НЕ БОЮСЯ НІ БЛИСКАВКИ, НІ ГРОМУ Був жаркий червневий день. Діти гралися, читали цікаву книгу, ... Читати далі

Наступний пост

НАЙКРАСИВІШЕ І НАЙБРИДКІШЕ

ПРИЧИНА, ЯВИЩЕ, НАСЛІДОК Учитель загадав написати дома твір на тему: «Причина, явище й наслідок». Він ... Читати далі