НАЙКРАСИВІШЕ І НАЙБРИДКІШЕ

ПРИЧИНА, ЯВИЩЕ, НАСЛІДОК

Учитель загадав написати дома твір на тему: «Причина, явище й наслідок». Він розповів, як це робити, але я не слухав. Прийшов додому, розгорнув зошит, а що писати, не знаю. «Піду, – думаю, – до Володі, він слухав уважно й знає, як починати твір».

Одягся, вийшов надвір. Ставок уже замерз, хоч лід ще тонкий. «Дай, – думаю, – надіну ковзани та швиденько до Володі побіжу льодком». Вийшов на лід. Як приємно їхати – вітер у вухах шумить, ковзани тебе несуть, мов коні. Але чому це лід тріщить? Мабуть, тоненький дуже. Ось уже й берег недалеко. Ураз лід проломився і я шубовснув у воду. Стою по коліна у воді. Мерщій вибрався на берег і скоріш до Володі.

Прибігаю. Він допоміг мені зняти чоботи. Сидимо, сушимо взуття. Я й питаю:

– Як же написати твір про причину, явище й наслідок? Засміявся Володя й каже:

– Твоя пригода – це і є твір. Лід тонкий – причина. Лід проломився – не витримав твоєї ваги – явище.

Неприємне явище. Ти опинився у воді – це наслідок. Наслідок теж не дуже добрий.

…Тепер я знаю, як писати твір про причину, явище і наслідок.

САМ СЕБЕ ПЕРЕХИТРИВ

Павлик почав писати в новому зошиті, бо старий закінчився. Він подумав: «Писатиму так, щоб самі п’ятірки в мене були. Тато працює шофером, він поїхав дуже далеко, повернеться нескоро. Приїде й скаже: «Давай зошит, подивлюсь, як ти вчишся». А на той час зошит буде вже списаний, у ньому будуть самі «відмінно».

Так думав Павлик, та не так вийшло. На першій сторінці писав погано, і вчителька не поставила ніякої оцінки. Тільки написала: «Працюй краще».

Павлик подумав: «Невже я не можу заставити себе краще працювати?» Заставив. Постарався. І за всі інші роботи одержав «відмінно».

От уже й зошит списано. Завтра тато приїде. Думає Павлик: «Соромно буде перед татом за першу сторінку. Що б його зробити, аби не так соромно було?»

І зробив ось що: переставив сторінки так, що погана робота опинилась аж у кінці зошита. Тато, може, й не дивитиметься на останню сторінку.

От і тато приїхав.

Гортає він зошит, уважно розглядає. На кожній сторінці «відмінно». Радість світиться в татових очах.

Чим ближче до кінця зошита, тим дужче б’ється Павликове серце.

Ось і остання сторінка.

– Якби це на початку така робота – ще б півбіди, а то в кінці… Чого ж це в тебе, сину, духу не вистачило? – запитав тато.

ЦІКАВА НАУКА – АРИФМЕТИКА

Сьогодні в четвертому класі все не так, як торік. Торік, було, на всі уроки приходила Катерина Степанівна. Сьогодні на першому уроці був Степан Андрійович, на другому – Андрій Степанович. Степан Андрійович викладає арифметику, Андрій Степанович – географію.

Ледве Степан Андрійович сів за вчительський стіл, як побачив Бровка – Олесевого друга. Четвертий рік ходить цей вірний пес разом з Олесем до школи. І всі уроки сидить перед вікном.

Катерина Степанівна звикла до Бровка. Якби все було, як і торік, якби всі уроки вела Катерина Степанівна, вона б сказала привітно:

– Як почуваєш себе, Бровку?

Бровко довірливо подивився б учительці в вічі й весело помахав хвостом.

Степан Андрійович не знав Бровка й тому запитав:

– А це хто?

Олесь відповів:

– Це мій друг Бровко.

– Добрий у тебе друг.

Коли на другий урок прийшов Андрій Степанович, він теж запитав:

– А це що?

– Це мій друг Бровко, – відповів Олесь.

– Щоб я більше його перед вікном не бачив, – сказав Андрій Степанович.

Олесь прийшов зі школи, пообідав і сів до уроків. Він із захопленням порозв’язував задачі й приклади. Цікава ж таки наука – арифметика.

А за географію й не брався.

У КОГО РАДІСТЬ, А В КОГО Й ГОРЕ

П’ятикласники зібрались їхати на екскурсію до Канева. Раділи діти: багато побачать нового, цікавого. Побувають на могилі Тараса Григоровича Шевченка.

Збиралася їхати й Галя. Та ось у неї тяжко захворіла мама. Приходить Галя до школи заплакана.

– Чого це ти така сумна? – питають товариші.

– Мама дуже хвора. Не поїду я на екскурсію.

Тяжко стало на душі в дітей. Як же можна радіти, веселитися, коли в товариша горе?

І вирішили діти: почекаємо, поки в Галі одужає мама, тоді й поїдемо на екскурсію.

Минуло три тижні. Галина мама одужала – і весь клас поїхав на екскурсію. Поїхала й Галя.

Коли в тебе радість, у другої людини може бути горе.

Розуміти чуже горе – велика людська краса.

НАЙКРАСИВІШЕ І НАЙБРИДКІШЕ

Хлопчикові загадали в школі написати твір: «Що ти знаєш про найкрасивіше і найбридкіше». Довго думав хлопчик і не міг утямити, що у світі найкрасивіше і що – найбридкіше. Йому здавалося, що найкрасивіше – це квітка бузку. А найбридкіше – жаба. Пішов до дідуся та й питає:

– Справді це так?

– Ні, – сказав дідусь. – Найкрасивіше – це людська праця. А найбридкіше те, що пускає цю працю на вітер. Іди походи кілька днів по землі й ти побачиш і те, і те.

Пішов хлопчик. Іде полем. Бачить, поле пшеничне половіє, нива – колосок до колоска.

«Ось і є найкрасивіше, – думає хлопчик. – Це ж людська праця».

Іде далі. Підходить до школи. Бігають діти, гуляють. Одна дівчинка їсть хліб із маслом. Не доїла, кинула шматок хліба на землю, до подруг побігла.

– Це найбридкіше, – збагнув хлопчик. – Адже вона пускає на вітер людську працю.

Попередній пост

НАЙВАЖЧИЙ УРОК

ЯБЛУНЬКА І ЛІТО Юрко й Мишко весною посадили біля школи яблуньку. І домовились: на канікулах ... Читати далі

Наступний пост

НЕ ЗАГУБИВ, А ЗНАЙШОВ

ХАЙ ХТОСЬ ІНШИЙ.. П’ятий клас зібрався на екскурсію. Вона мала бути цікава. – Цілий день ... Читати далі