ХАЙ ХТОСЬ ІНШИЙ..
П’ятий клас зібрався на екскурсію. Вона мала бути цікава.
– Цілий день будемо в лісі, – сказала вчителька. – І їсти зваримо, й книгу цікаву почитаємо, й відпочинемо.
Діти з нетерпінням чекали неділі. У суботу всі залишилися в школі й учителька ще раз нагадала, що кожному треба взяти у свій речовий мішок.
– Візьміть хліба, сирої картоплі, сала, крупи… – наказувала вона, учні записували. – Візьміть пляшку або термос із водою. Не забудьте взяти голку з ниткою.
– А навіщо брати голку з ниткою? – питає Микола.
– Всяке може статися в поході. Може, у кого ґудзик відірветься.
З вечора всі діти приготували речові мішки. Все поскладали в них. От тільки… «Ну, навіщо я братиму ту голку з ниткою? – кожен подумав. – Хай хтось інший візьме. Вдома ж у мене ніколи ґудзики не відриваються…»
До сходу сонця всі зібралися на шкільному подвір’ї. От і рушили до лісу. Весело було і в дорозі, і в лісі.
Микола поліз на дерево: захотілося йому зрізати чудернацький сучок. Та коли спускався додолу, зіскочив. Тої ж миті відлетів ґудзик од штанів.
Підтримуючи рукою штанці, Микола пішов до хлопців. Щось їх питав, а вони тільки хитали головами й знизували плечима.
Учителька помітила: щось не гаразд із Миколою.
– У чому річ, Миколо? – питає вона.
– Та ось… ґудзик одірвався.
– Ну, приший.
– Голки немає…
Ось тут і з’ясувалося, що голки не взяв ніхто. Кожен думав: хтось інший візьме.
Так до вечора й тримав Микола штани в руках. І коли додому йшов, також тримав.
КОРИСНИЙ ЧИ ШКІДЛИВИЙ?
Велика дерев’яна скринька. Дно її застелено синім шовком. До шовку пришито метелики – білі, червоні, сірі, жовті.
Скринька лежить на столі. Вчитель викликає до столу п’ятикласника Андрійка й питає:
– Ось перед тобою метелики. Розглянь кожного з них і скажи, корисний це метелик чи шкідливий?
Андрійко не може відірвати очей від найбільшого метелика. Крила – немов багряні вітрила, а на полі багряному – золоті смужечки й срібні краплинки. Здається Андрійкові, що ось зараз затремтять крила, пурхне метелик і полетить у сад.
Ні, не полетить, бо мертвий він. Назавжди пришитий ниткою до синього шовку, ще й голочкою маленькою приколотий. Зітхнув Андрійко, глянув у сад, потім знов на метелика.
– Ну, чого ж ти мовчиш? – дивується вчитель. – Ти ж знаєш. Ну, ось ти зараз розглядав цього великого метелика. Який же він зрештою – корисний чи шкідливий?
– Красивий, – тихо каже Андрійко.
ЯК ФЕДЬКО РОБИВ УРОКИ
Не хочеться Федькові домашнє завдання виконувати. Прийде зі школи, покладе книжки, пообідає та й іде гуляти до вечора. Увечері сяде, швиденько сяк-так перепише вправи. А задачу, буває, й не розв’яже.
А то якось Федько прийшов, пообідав. Хотів іти гуляти, а мама йому:
– Пороби уроки, тоді гуляй.
Федько сів за стіл, переписав мерщій вправу, розв’язав задачу, бо легенька була.
Бачить мама, що Федько написав дуже погано.
– Перепиши красиво, – каже йому.
Не хочеться Федькові писати, та нічого не поробиш. Переписав він ту вправу й задачу, а мама не задоволена.
– Ти знову поспіхом нашкрябав. Зроби як слід, бо гуляти сьогодні не підеш.
Федько довго плакав, так не хотілось йому ще раз переписувати. Але подумав: «Як напишу погано, мама знову заставить переробити». Постарався. Написав-таки красиво.
Увечері повернувся батько з роботи й питає маму:
– Ну, як Федько вчиться? Як він уроки сьогодні готував?
– Добре працює наш Федько, – похвалила мама. – Написав раз – не сподобалось йому, написав удруге – не сподобалось. Він переписав утретє – чисто, красиво. Покажи, Федьку.
Федько поклав зошити батькові на стіл.
– Молодець, Федьку, – мовить батько. – Ти стаєш справжньою людиною.
Федько почервонів.
НЕ ЗАГУБИВ, А ЗНАЙШОВ
Коли синові виповнилось дванадцять літ, батько дав йому нову лопату й сказав:
– Іди, сину, у поле, відмір ділянку сто кроків уздовж, сто впоперек і скопай.
Пішов син у поле, відміряв ділянку й копає. А копати він ще не вмів. Важко було попервах, поки руку набив та й до лопати приловчився.
Наприкінці робота ішла все краще й краще. Та коли син застромив лопату в землю, щоб перевернути останню скибу, вона зламалась.
Вернувся син додому, а на душі неспокійно: що скаже батько за таку шкоду?
– Пробачте мені, тату, – каже син. – Я вчинив збиток. Лопата зламалась.
– А копати навчився? Копати тобі наприкінці було важко чи легко?
– Навчився, – каже. – І копати наприкінці було легше, як на початку.
– То ти не загубив, а знайшов.
– Що ж я знайшов, тату?
– Бажання трудитись. Це найдорожча знахідка.
АБИ ШВИДШЕ ПОЧУТИ ДЗВОНИК
Учитель розповів учням, як поширюється звук. Усіх дуже зацікавило, що звук поширюється не дуже швидко – триста метрів на секунду.
– Зверніть увагу ось на що, – каже учитель. – Недалеко від вас грають у м’яча. Ви бачите, як м’яч ударився об землю, підскочив. М’яч уже в повітрі, а ви ще тільки чуєте його удар об землю.
Мишко похвалився, що він помічав таке явище, але не міг його пояснити. Тепер уже йому зрозуміло…
Та найбільше поширення звуку зацікавило Юрка. Він і питається вчителя:
– Ось ми чуємо, як у коридорі лунає дзвінок на перерву. Значить, звук дзвінка чути спочатку біля дверей класу, де стоять останні парти, а потім біля дошки, де передні?
– Справді, це так, – відповідає учитель.
– Пересадіть мене, будь ласка, на останню парту.
– Чому? – дивується учитель.
– Та хочу перший чути дзвінок. Щоб скоріше іти на перерву…
