ЛЮБОВ І ЖОРСТОКІСТЬ

ДІМ ДЛЯ РЯБКА

У Михайлика був вірний друг – Рябко.

Одного разу побачив Михайлик, що Рябко бігає по вулиці. За ним женеться хтось із палицею – якийсь чоловік у сірому халаті.

Це дуже стурбувало Михайлика.

Кілька днів він працював у повітці – робив дерев’яну будку. Дім для Рябка – так назвав хлопець споруду. Будка була справді схожа на маленький будиночок.

Михайлик поставив будку під хатою. Рябко заліз усередину, ліг і висунув голову. «Сподобалось житло», – подумав Михайлик.

А щоб Рябко нікуди не бігав, то прив’язав його міцним залізним ланцюгом. Рябко відчув, що він прив’язаний, ліг біля будки, поклав голову на лапи й тихо заскавулів.

Михайлик приніс Рябкові їсти. Але собака відвернувся від миски з їжею.

Так лежав Рябко до вечора, так пролежав і цілу ніч.

Вранці пішов холодний дощ зі снігом. Михайлик думав: «Тепер Рябко заховається від негоди». Але собака не зрушив з місця. Він лежав біля будки й тихо скавулів.

Михайлик відв’язав Рябка й одніс ланцюг у повітку.

Рябко радісно замахав хвостом і поліз у свій дім.

ЯКІ НА СМАК ЗІРКИ

Собака розповідав Свині, що на небі є зірки.

Свиню те зацікавило. Вона й стала допитуватись:

– А які ті зірки? Великі чи дрібненькі? Тверді чи м’які? А найголовніше – які вони на смак?

Собака дивувався, яка Свиня нетямковита. Він пробував їй розтлумачити, що таке зірки, але Свиня ніяк не могла збагнути його мудрі пояснення. Особливо приголомшило Свиню те, що Людина – великий друг Собаки – підводить голову й дивиться на зірки. Довго роздивляється, милується ними.

– Значить, вони солодкі, як жолуді, – зраділа Свиня. Тепер мені ясно, чого Людина милується ними.

– Вони ніякі на смак, – заперечив Собака.

Свиня роззявила рот від здивування.

– Але ж для чого вони тоді існують, коли ніякі на смак?

ПОРОСЯТКОВІ ЗАХОТІЛОСЯ БУТИ ЗЕЛЕНИМ

Вибігло біле поросятко в луг. А там усе зелене. Трава зелена, кущі зелені. Очерет у воді зелений, зеленим листям шелестить. На березі ставка сидить зелена жаба, а над нею муха зелена літає. Задивилося поросятко на зелений світ, і йому захотілося стати зеленим. Пішло лугами-берегами. Бачить – калюжа, а в ній вода зелена-зелена. Залізло поросятко в зелену воду, скупалось. Вилізло зелене-зелене. Повернулося в луг. А всі сміються:

– Дивіться, зелене жабеня. Ой, яке велике.

Сміється трава, сміються кущі.

Сміється очерет. Сміється жаба. Сміється муха. І сонечко сміється.

ЯК ЗДИВУВАВСЯ МУРКО

Був собі в бабусі старий-престарий кіт Мурко. Лежить Мурко проти сонця, гріється. Заплющив очі, спить, поклавши голову на лапки. Тільки хвостом махає, мух відганяє.

На подвір’ї ходило курча. Воно відбилося від квочки й жалібно пищало. Побачивши кота, замовкло. Підійшло тихенько до нього, притулилося й очі заплющило. Тепло йому біля котового кожушка.

Мурко почув, що хтось до нього притулився. Розплющив очі – курча. І здивувався: ну й сміливе ж яке!

Дивиться Мурко на курча, дивується й не знає, що йому робити. Чи злякати його, щоб утекло, чи хай собі гріється?

ЯК КОТОВІ СОРОМНО СТАЛО

Вийшов кіт на поріг. Мружиться від ясного сонечка. Аж чує – горобці зацвірінькали. Принишк, насторожився. Тихенько пробирається до тину. А там горобці сидять.

Підкрався аж до тину та як плигне! Хотів горобця схопити. А горобчик – пурх та й утік. Кіт перелетів через тин – та в калюжу. Вискочив мокрий, брудний. Чалапає додому. Соромно йому. А горобці позліталися з усього двору, над невдахою шугають та цвірінчать. Сміються з кота.

МУХА І КІТ

Сидить наш кіт на вікні, гріється на сонечку. Заплющив очі й дрімає. Солодко так дрімає, аж мурчить. Аж тут прилетіла муха. Сіла котові на носик та як укусить! Прокинувся кіт, мотає головою. А муха вже й сховалася за вікном.

Знову заплющив очі кіт. Дрімає, мурчить. А муха знов підлетіла та як укусить носа! Розгнівався кіт, скочив додолу, заховався під ліжко.

Прилетіла муха, а кота немає.

НАЙЛЕДАЧІШИЙ У СВІТІ КІТ

Лежав на столі Кіт. Дівчинка поставила перед ним дві тарілки – одну зі сметаною, другу з молоком.

Кіт подумав: «Це дівчинка принесла мені частування. Але що краще: сметана чи молоко?» Кіт збирався подумати, що краще, але не міг думати – такий був ледачий.

Коли це у відчинене вікно залетів горобець. Залетів, сів на стіл і клює там якісь крихти. Тепер перед Котом було вже три смачні речі: сметана, молоко і горобець. Та хіба легко зважитися, що з цих трьох речей найсмачніше? Кіт збирався подумати, що ж найсмачніше, але думати було важко. Він заплющив очі й заснув.

Це був найледачіший у світі Кіт.

ДВА МЕТЕЛИКИ

Над зеленим лугом літали два метелики. Один – білий, другий – червоний. Зустрілися, сіли на зеленому листочку та й хваляться. Білий метелик каже:

– Мої крильця найкрасивіші, бо я схожий на білу хмаринку.

А червоний метелик каже:

– Ні, мої крильця найкрасивіші, бо я схожий на сонце.

Та зайшло сонце. Смеркло. І обидва метелики посіріли.

ЛЮБОВ І ЖОРСТОКІСТЬ

Впав із гніздечка маленький Горобчик. Крильця ще не зміцніли в нього. Борсається в травичці, а навколо нього літає й тривожно пищить Горобличка.

Побачив Горобчика Яструб і летить до нього. Думає: «Ось зараз схоплю Горобчика і з’їм». Прилетів, став підбиратися до нього. Всі пташки на деревах завмерли від страху: що тепер буде? І здивувались, що Горобличка не втекла, а кинулась на Яструба. Наїжилася, підлетіла до нього, стукнула дзьобом в око, вчепилася кігтиками в голову.

Злякався Яструб і полетів.

Зворушені були пташки. Оце так Горобличка! Як же так вийшло, що вона перемогла Яструба?

– А так, – сказала Сова. – Горобличка любить свого Горобчика. А в Яструба немає ніякої любові. Він тільки жорстокий. А Жорстокість ніколи не перемагала Любові.

Попередній пост

СОНЦЕ І СОНЕЧКО

ВІЧНА ТОПОЛЯ Стоїть край дороги стара-престара тополя. Узимку тривожно шумлять її голі віти, а весною ... Читати далі