Прилетіли

Приземлилися ми просто на Хрещатику в Києві.

Народу зібралося!

Ми ще не вибралися з ракети, а на спеціальну трибуну вже зійшов президент і почав щось довго промовляти. Потім його змінив якийсь міністр, міністра – генерал, а генерала – мер. Може, все відбувалося і навпаки, ну, виступи. Нам тоді було не до них.

Коли ми все-таки з’явилися з ракети, народ уже знемагав від нудьги. Тому, угледівши нас, публіка оглушливо зааплодувала, а в небо злетіли тисячі різнокольорових надувних кульок.

Ракету оточувала спеціальна огорожа. І за неї пустили лише найближчих людей та важливих офіційних осіб.

Але ми із Жигі-Жигі насамперед побігли до мами, тата і Міхільсона, який стояв із кошиком величезних червоних помідорів.

– Мій антарктичний урожай, – пізніше пояснив він.

Назустріч дядечку Іго-го вийшов сержант Ремньов. Вони обійнялися й поцілувалися. Ми із Жигі-Жигі здивовано переглянулися.

– Ми – брати, – сказав дядько Іго-го, помітивши наші погляди.

– Двоюрідні, – додав Ремньов.

– Ур-р-ра! – лунало по всьому Хрещатику.

До нас підійшов президент і, напрочуд коротко подякувавши за службу, вручив усім медалі. Навіть Ремньову, мамі, татові й Міхільсону!

Ми були в захваті!

Потім, звичайно, нас повели на телебачення і таке інше. Та головне те, що ми були разом, що друзів у нас побільшало і жити стало веселіше й цікавіше!

КІНЕЦЬ