Переправа

Мандрівники узялися за пліт з двох боків і почали повільно виштовхувати його на воду. Спершу це було непросто, але в міру того, як усе більше зв’язаних очеретин опинялося у водній стихії, пліт рухався швидше, поки нарешті весь не опинився на воді. Мишель і Есмеральда спритно застрибнули на нього й заходилися енергійно гребти, виводячи свій кустарний плавзасіб на середину річки.

Течія спершу була повільна, та коли пліт вийшов на глибоку воду, вона неухильно посилювалася. В якийсь момент вони відчули, що вода рухається занадто швидко, а пліт зносить усе нижче й нижче за течією.

– Ура! – закричала Саня. – Нас несе просто додому!

– Рано радієш, – охолодила її запал Есмеральда. – Дивись, як би нас не знесло значно нижче, ніж потрібно! І взагалі, припиніть розмови! Дивіться пильно і тримайтеся міцно. Ми виходимо на фарватер – найглибшу частину русла!

Річка швидко зносила легку в’язанку очерету на стромовину, і Мишель та Есмеральда вибивалися з сил, намагаючись вигребти на той берег. Мишелеві до того ж заважав Маленький Мух, який уперто ігнорував Саню й Хахуню і міцно чіплявся шістьма маленькими лапками за плече мишеняти.

– Ти вгамуєшся чи ні? – розсердилася Есмеральда. – Так ти всіх нас потопиш! Не заважай йому гребти!

Маленький Мух покружляв над плотом, але, лише на мить зависнувши над малюками, повернувся й сів Мишелеві на голову.

– Ет, якби не притаманний мені гуманізм, я б тебе прибила! – крикнула Есмеральда.

Однак незабаром у неї з’явилися серйозніші проблеми. Мишель довго вдивлявся у воду вище за течією, а тоді стурбовано глянув на пацючку й сказав:

– Ви нічого там не помічаєте?

Есмеральда простежила за його поглядом і закричала:

– Греби з усіх сил! Скоро течія ослабне. До берега залишиться зовсім небагато. Ми маємо встигнути дістатися туди раніше, ніж воно дістанеться до нас!

– Хто – воно? – з жахом закричала Саня.

– Гадаю, що Річкове Чудовисько, – похмуро мовила Есмеральда і ще енергійніше запрацювала веслом.

Вони рухалися швидше, ніж на середині річки, але їх переслідувач мав набагато більшу швидкість. Відстань між маленьким екіпажем і невідомою істотою невблаганно скорочувалася. Настала мить, коли істота опинилася так близько, що видно було її чималу блискучу спину і величезний гострий плавець. Раптом Саня зрозуміла: ще мить – і маленький пліт буде перекинуто, а його команда опиниться у воді або й гірше – в пащі Річкового Чудовиська. Підкоряючись якомусь пориву, вона звільнила праву лапу, схопила одне із запасних весел і щосили вдарила переслідувача по спині. Пліт хитнуло й закрутило у вирі: величезна туша різко пішла вниз, у глибину.

– Греби, греби! – кричала Есмеральда Мишелеві.

Їм вдалося відвести пліт убік, коли чудовисько, яке пірнуло головою вниз, різко вдарило по воді хвостом. Від цього удару на всі боки пішла висока хвиля, вона підхопила пліт і погнала його до берега. Можливо, хвиля прибила б плавзасіб до землі, але тут на його шляху опинився корч, що визирав із води. Пліт зачепився за нього, хвиля підштовхнула його ззаду й перекинула.

– Полундра! – закричала Есмеральда. – Усі пливемо до берега! Не зупиняймося і не панікуймо! Залишилося зовсім небагато!

Усі посилено працювали лапами, із вдячністю згадуючи уроки плавання. Маленький Мух відчайдушно гудів у повітрі, немов підганяючи друзів до берега. Нарешті Есмеральда торкнулася лапами піску.

– Земля! Усі до мене! – закричала вона й підштовхувала до берега малюків.

Щойно їхні лапки діставали до дна, вони просто ставали рачки й вибиралися на прибережний пісок. Нарешті все було позаду. У воді плавали уламки того, що п’ять хвилин тому було плотом, казанки лежали десь на дні річки, а речовий мішок і торбинка дрейфували вниз за течією. Чотири мокрі фігурки мовчки провели їх поглядом, зітхнули й заходилися вичісувати й сушити шерсть. Маленький Мух неспокійно кружляв над ними.

– Ні, без багаття не обійтися, – втомлено сказала Есмеральда. – Доведеться зробити останній ривок.

Усі мовчки розійшлися хто куди й повернулися з оберемками сухих прутиків. Есмеральда дістала з кишені мокрих штанів загорнуте в целофан кресало й заходилася викрешувати вогонь. Невдовзі маленька компанія грілася біля багаття, а заповзятливий Мишель перевертав у вогні зібрані на березі каштани. Щасливо посміхаючись, компаньйони вигризали з тріснутих шкарлупок солодку м’якоть. Маленький Мух теж устиг помацати хоботком відкладений для нього Мишелем шматочок каштана. Він більше не гудів і здавався цілком задоволеним життям. Перекусивши, він легко злетів на плече Мишелеві й несподівано заспівав.

– Боже мій! – мовила вражена Есмеральда. – Та це ж цикада! Як ти тут опинився, малюку? Далеко ж тебе занесло, мешканцю півдня! Ох, чує моє серце – доведеться і його проводжати додому! – і вона жартома схопилася за серце й зареготала.

І вся компанія зі сміхом покотилася по піску.