Прощання

Уже кілька днів Есмеральда, Мишель і Маленький Мух гостювали в Пусі-холі. Минула неділя, сповнена чудових подій. Відгриміло на всю Тиху Долину веселе свято з безліччю гостей, танцями, піснями й феєрверком. Відбула додому численна нова рідня й забрала Хахуню.

На прощання малюк довго обіймав усіх і белькотів щось не дуже зрозуміле. Лише біля Есмеральди він зупинився і раптом голосно сказав:

– Хколомовки!

– Ой, як жаль! – сплеснула лапами Есмеральда. – Ми так і не встигли зайнятися скоромовками! Але я сподіваюся, що бачу тебе не востаннє, малюку!

Замість відповіді Хахуня мовчки обняв Есмеральду й зарився мордочкою в її тільник. Пацючка розчулено змахнула сльозу.

– Я вах ухіх люб’ю! – викрикнув Хахуня й кинувся до рідних.

Без пусяченяти в садибі стало набагато тихіше, і його нещодавні компаньйони потай від самих себе засумували. Це була перша втрата. Незабаром мала вирушити в нову подорож Есмеральда. На друзів чекала довга розлука.

Мишель напросився подорожувати з пацючкою і тепер смакував тим, як вони підуть разом по лугах і лісах, як щодня відкриватимуть щось нове, а ночами спостерігатимуть зірки.

Цілими днями Саня розважала своїх гостей і робила все можливе, щоб перебування в її рідному домі було для них цікавим і різноманітним. Вона сподівалася таким чином затримати їх тут якомога довше. Есмеральда розуміла це і вкотре відкладала від’їзд.

Саня показала друзям усе найцікавіше в садибі: мезонін і високу башточку, з вікна якої видно навіть поворот Великої Ріки, сад і квітник, ставок із золотими рибками і свій улюблений курінь. У курені вони з Мишелем і Маленьким Мухом часто затівали якісь ігри, поки дорослі спілкувалися.

Санині тато й мама були в захваті від нових друзів і теж просили пацючку не поспішати залишати Тиху Долину. Саш показав їй чимало гарних місць для рибного лову й сам частенько із задоволенням рибалив на пару з Есмеральдою. Сандра невтомно вигадувала нові рецепти, щоб максимально урізноманітнити домашнє меню. Відтепер почесне місце в ньому займав сир – улюблені ласощі щурів. Сандра навіть пообіцяла Есмеральді, що відтепер гарячий сир стане головною святковою стравою на їхньому столі.

Саня охоче провела для гостей екскурсію по Тихій Долині, і всі сусіди пусяк мали за свій обов’язок бодай ненадовго запросити в дім і чим-небудь почастувати всю компанію.

– Якщо так буде й далі, – одного разу сказала пацючка, – я так розтовстію, що мене не втримає жоден човен. О, час мені збиратися в дорогу!

– Я гадаю, що вам варто ще трохи почекати, пані, – заперечив їй Саш.

– Чому ж? – здивувалася пацючка.

– Ну, – зам’явся Саш, – просто я думаю, так буде краще…

Останнім часом глава сімейства часто кудись відлучався, а коли повертався, то вигляд у нього був украй загадковий. Саня, яка добре знала батька, підозрювала, що він придумав для Есмеральди якийсь сюрприз, і їй не терпілося дізнатись, у чому справа.

Вечорами вони слухали розповіді Есмеральди про її давні пригоди, а Мишель нерідко запитував її про плани на майбутнє: куди вони вирушать, як мандруватимуть, чи допоможуть Маленькому Мухові повернутися на батьківщину.

Маленький Мух при цьому обурено гудів, гасав по кімнаті, а відтак знову сідав Мишелеві на плече з таким виглядом, ніби хотів сказати, що він не має наміру шукати собі іншого пристанища.

Вони іноді бродили удвох уздовж річки, і Мишель мрійливо поглядав на лівий берег і розповідав Маленькому Мухові про ті краї, в які вони скоро знову вирушать разом із Есмеральдою.

Усе було чудово. І хоча Саню засмучувала майбутня розлука, вона була щаслива, тим паче, що пацючка обіцяла в майбутньому в міру можливості відвідувати ці місця.

– Ми дуже розраховуємо на це, люба Есмеральдо, – казала їй Сандра. – Для нас було великою честю познайомитися з такою благородною пацючкою! І ми воліємо бачити вас у нашому домі якомога частіше!

Пацючка обіцяла відвідувати їх за будь-якої можливості.

– Зрозуміло, ми всі будемо щасливі бачити й Мишеля, – Сандра усміхнулася мишеняті.

– А для тебе, друже, – сказала вона Маленькому Мухові, – на моїй кухні завжди знайдеться ложка найсвіжішого варення!

І все ж одна думка не давала Сані спокою. Одного разу, ненадовго залишившись наодинці з Есмеральдою, вона зважилася на розмову, очікування якої викликало в неї таємний трепет. Вони прогулювалися по саду й слухали спів птахів. Несподівано для пацючки Саня взяла її за лапу й заговорила про те, що давно мучило її. Вона ризикнула висловити сумніви в тому, що причиною річкової катастрофи, в якій потонуло судно Есмеральди, було Річкове Чудовисько, й зізналася в тому, що давно підозрює про свою причетність до Есмеральдиних проблем.

Добра пацючка ласкаво засміялася:

– Навіть якщо й так, дитинко, я не шкодуватиму про це. І вже тим паче не сердитимуся. Я так уподобала тебе, що тепер просто вдячна Долі за нашу зустріч. Я не серджуся навіть на Річкове Чудовисько, яке (а я й далі впевнена, що це було саме воно) перевернуло мого човна. Адже завдяки йому я зустріла так багато нових друзів! Мене вчили, що треба бути вдячною Долі абсолютно за все, а вже за гарне – і поготів.

Відтоді стосунки між пацючкою і маленькою пусякою стали особливо довірливі, й Саня все гостріше відчувала, якою втратою стане для неї від’їзд Есмеральди. Утім, пацючка обіцяла передавати повідомлення через поштових сорок і неодмінно приїхати в гості не пізніше, ніж наступного літа. І хоча це означало майже річну розлуку, Саня вирішила, що вона, за прикладом старшої подруги, теж навчиться бути вдячною Долі абсолютно за все.

Настав день, коли пацючка рішуче заговорила про від’їзд. На її думку, їм слід було поспішати на південь, адже Маленький Мух, як мешканець півдня, може погано перенести осіннє похолодання.

– Зрозуміло, – погодився з нею Санин тато, – причина серйозна. І все ж гадаю, що вам слід затриматися ще днів на два.

Усі з цікавістю глянули на нього й запитали, чому саме на два дні.

– О, нічого особливого! – відповів Саш. – Просто я хотів би належно вас провести, а для цього ще треба залагодити деякі справи.

Есмеральда погодилася, вкотре заявивши, що їй дуже добре в їхньому домі й вона щаслива була познайомитися так близько з усією родиною.

– До речі, – кивнула вона Мишелеві, – сподіваюся, що під час подорожі ми відвідаємо і твоїх батьків. Я просто мрію побачити їх і розповісти про всі твої подвиги. Ми здійснили таку непросту мандрівку, а ти ж весь час був моїм першим помічником. Гадаю, твої батьки мають усі підстави пишатися тобою!

Мишель пробурмотів, що так, звісно ж, і буде, але вигляд у нього був такий збентежений, що всі одразу ж запідозрили щось недобре. Коли мишеня вийшло, Сандра шепнула Есмеральді:

– Чи не гадаєте ви, що перш ніж почати ним пишатися, йому зададуть добрячого прочухана? Я так розумію, що він просто втік із дому в пошуках пригод, і батьки, цілком ймовірно, шукають його.

– У тому й річ! – хитро підморгнула їй Есмеральда. – Але я гадаю, що мені вдасться примирити і знову возз’єднати мишачу родину!

Останні два дні Санин тато майже не з’являвся вдома, а коли ненадовго приходив пообідати, то нічого не розповідав і, здавалося, весь час думав про щось своє. Сані не терпілося дізнатися, що ж він задумав і, судячи з усього, потай здійснює, готуючи дивовижний сюрприз.

Усе відкрилося наступного ранку після того, як Есмеральда рішуче заявила, що завтра вони вирушають у новий похід. Одразу після сніданку гостей почали збирати в дорогу. Сандра заходилася упаковувати численні згортки з пирогами, сушеними грибами та фруктами, різними горіхами й крупами. В окремий мішок вона спакувала каву, цукор і кілька банок варення. Відтак Саш приніс звідкись величезну сирну голову, покриту ґлянцевим воском.

– Ой, ні! – благала Есмеральда. – Ви ж не думаєте, що ми в змозі все це занести?

– Не турбуйтеся, пані, – заспокоїв її голова родини, – гадаю, що з цим проблем не виникне. Будь ласка, ходімо зі мною, – і він показав у бік струмка.

Саня зрозуміла, що зараз усе й відкриється. Тато весь аж випромінював таку таємничість і таке торжество, що маленька пусяка не могла й уявити, який подарунок чекає на гостей.

Усі кинулися слідом за Сашем і Есмеральдою в передчутті чогось украй незвичайного. Але те, що вони побачили, перевершило всі найсміливіші очікування. У гирлі струмка, від берега й до місця, де закінчувалися очерети й починалася велика вода, стояв справжній причал! А до нього був пришвартований чудовий вітрильний човен! На його борту красивими літерами було виведено ім’я – «Есмеральда». Усі ахнули. А морська вовчиця сплеснула лапами й змахнула сльозу.

Вони кинулися оглядати човен, і що більше бачили, то дужче були захоплені. Саш примудрився перетворити роздобуте десь емальоване корито на справжній плавучий дім зі щоглою, вітрилами, штурвалом, каютою і навісом від сонця! На кормі човна був встановлений великий ящик, в якому щаслива Есмеральда виявила казанок, кавоварку, сковорідку й підставку для багаття. Приладнані по боках човна кишені з непромокальної матерії були набиті різними необхідними в дорозі інструментами та господарськими дрібницями. А над щоглою був флюгер у вигляді фігурки чайки, що летить.

– Дозвольте, пані, подарувати вам це від усієї нашої родини! – з поклоном сказав Саш. – Гадаю, вам тепер не варто турбуватися про те, де скласти дорожні припаси.

Есмеральда мовчки дивилася на Саниних батьків, не в змозі вимовити й слова. Відтак вона обняла відразу обох. Сандра щасливо посміхалася, задоволена ефектом, який справила робота її чоловіка. І Саня відчула таку любов і вдячність до батьків за їхній благородний вчинок, що з очей її бризнули сльози.

Проводжати Есмеральду, Мишеля й Маленького Муха вийшли всі мешканці Тихої Долини. Вони принесли з собою стільки різноманітної смакоти для мандрівників, що взяти все це на борт було категорично неможливо. Рішення знайшлося швидко. Просто на березі влаштували прощальний пікнік.

Відтак об борт човна була розбита пляшка лимонаду, Есмеральда взяла на себе командування судном, і його екіпаж під грім оплесків зійшов на борт.

– Віддати швартові, – пролунав наказ капітана, і човен миттю відв’язали від причалу.

Коли на щоглі підняли біле, як гірський сніг, вітрило, всі кинулися на причал із криками тріумфу. Саш навіть побоювався, що поміст, хоч і збитий міцно, на совість, не витримає всіх охочих. Але причал витримав. Вони стояли на ньому доти, доки біле вітрило не щезло за поворотом Великої Ріки, провадячи судно на південь.

Весь день у Тихій Долині тільки й було розмов, що про човен. Збентежений тато приймав вітання із вдалим завершенням роботи. Мама посміхалася й жартувала:

– Може, Есмеральда мала рацію: ти теж колись станеш Великим Сашем!

А Саня тихо сиділа на ґанку і мріяла. В уяві вона бачила мандрівників, що пливуть униз по Великій Ріці в пошуках нових дивовижних пригод…

Увечері, щойно почало сутеніти, вони з татом знову прийшли на причал.

– Дякую, – сказала Саня і поцілувала батька. – Ти такий молодець! Есмеральда була просто щаслива! І в мене теж тепер є такий чудовий причал! Я пускатиму по струмку різнобарвні кораблики, дивитимусь, як вони пливуть на південь, і думатиму, що колись вони наздоженуть Есмеральду. А потім, навесні або влітку, вона припливе до нас у гості, і ми зустрічатимемо її, стоячи на цьому причалі. Спасибі, тату! Ти такий добрий!

Вона міцно пригорнулася до тата. Він посміхнувся, погладив її по голові, і вони, обнявшись, тихо пішли додому, де Сандра вже накривала стіл до вечірнього чаю.

Попередній пост

Знову вдома

Вечоріло. Голоси птахів у березовому гаю, на узліссі якого грілися біля багаття наші мандрівники, дзвеніли ... Читати далі