Куба в небезпеці

Куби не було, бо вистежував Чорну Бороду.

Довго чекати не довелося. Чверть по восьмій скрипнула хвіртка і перед будинком пані Сухарик показався власник штучної бороди. Куба, побачивши його, напружився, як перед стрибком. Зрозумів, що з цієї миті він вступає в ризиковану гру з непередбачуваними результатами.

Бородань старанно причинив хвіртку, зиркнув у бік будиночка пана Носика, погладив бороду («І не відпаде вона йому», – подумав пес) і пішов до центру міста. Куба трохи зачекав, а тоді подався вслід.

Кубине завдання було не з легких. Адже бородань поводився як людина, що має багато часу і нікуди не поспішає. Ішов поволі, зупинявся без причини і витріщався невідомо на що. Куба мусив що кілька кроків відскакувати вбік, аби не потрапити йому на очі. Таким чином, долаючи розмаїті перешкоди, він добрався до ринку.

І тут почалося найгірше. На ринку проходив ярмарок. А на ярмарку – усім відомо – гамірно і людно, як на… ярмарку. Перекупки захвалювали свій товар, ґелґотіли гуси, іржали коні, перекочувався кольоровий натовп. І як у таких умовах когось вистежувати? А Чорна Борода надзвичайно вподобав собі це місце. Він снував від ятки до ятки і не думав іти далі.

Адже й тут було на що подивитися і що послухати. Ось худий, як щіпка, чоловік вигукував захриплим голосом:

– До мене, панове, до мене! Тільки тут ви можете придбати чудову рідину, яка чистить усе, геть усе, навіть плями на честі. Світова слава, низька ціна і висока ефективність – така користь від рідини «Блиск», яку маю за честь вам порекомендувати. Не штовхайтеся, усім вистачить. Я до ваших послуг, шановна пані. Кому ще, кому ще?

Інший торговець, на відміну від першого, товстий, гучно нахвалював гребінці фірми «Фігляр і компанія»:

– Ще П’яст Колодій розчісував свою бороду гребінцем нашої фірми, – вигукував він. – Нині ними причісуються всі. Так-так, шановне товариство! Усі купують наші гребінці, бо гребінь фірми «Фігляр і компанія» – це доказ вишуканості і європейської елегантності. Скільки вам? Два? Будь ласка! Купуючи п’ять штук, покупець отримує в подарунок сіточку для волосся. П’ять для вас, ласкава пані? Уже даю.

Зліва хтось рекламував шнурівки, справа – вгодованих гусаків, тут – каструлі для приготування яєць, там – «золоті» перстеники. Десь поруч із Кубою ячала катеринка і репетував на все горло папужка.

Також до його вух долинали й цікавіші балачки. Якоїсь миті, проминаючи двох перекупок, що торгували ранніми овочами, Куба почув уривок їхньої дуже схвильованої розмови.

– Так, панійко, – говорила перша. – Повну скриню золота вкрали. Зайшли, взяли – і тільки їх і бачили. Годинникар тепер рве на собі волосся, що втратив таке багатство. Але чим це йому допоможе?

– Невже це правда? – засумнівалася друга.

– Що? Ви мені не вірите? – обурилась перша. – Якщо хочете знати, то своячка Малінякової кузини, а вона – сусідка годинникаря, бачила це на власні очі.

– Скриню золота! Це ж треба, – бідкалася друга.

Куба поставився до розмови перекупок з псячою поблажливістю (він дещо знав про людську схильність до пліток) і помчав за Чорною Бородою, який раптом зник з його поля зору. Без труднощів знайшов його перед пузатим стовпом оголошень на виході з ринку. Бородань читав великий плакат, від змісту якого найвідважніших псів у Містечку брали дрижаки.

Увага, увага! За розпорядженням бургомістра, у п’ятницю, 15 травня, відбудеться щеплення псів проти сказу. Щеплення робитиме ветеринар Алозій Кренделик на Козячому майдані. Псів, які підлягають щепленню, слід викупати й одягнути їм намордники. На того, хто не виконає це розпорядження, чекає покарання – семиденний арешт.

Прочитавши це та деякі інші оголошення, Чорна Борода повернув на вулицю Пивоварів. Вона була відома своєю історичною криничкою, з якої – за давніми хроніками – напував свого коня Ян III Собєський, повертаючись з-під Відня. До неї також подався бородатий квартирант пані Сухарик.

«Ну й зацікавлення в нього, – думав собі пес. – Передучора – старі музичні скриньки, сьогодні – якісь трухляві криниці. Цікаво, що буде завтра?»

Бородань тим часом оглядав почорніле від старості цямриння криниці, прочитав табличку, яка інформувала про важливу подію трьохсотлітньої давнини, записав щось у блокнот і, поскубуючи бороду, замислився, що робити далі. Ухвалити рішення йому допомогла розташована поруч кав’яренька з багатообіцяльною назвою «Солодкий Куточок».

Куба не любив тієї кав’ярні. Не міг вибачити власникові закладу напис на дверях. «Зайди, але пса залиш на вулиці», – закликав той напис, зневажаючи весь псячий рід. «Псам не дозволено, але всілякі Чорні Бороди можуть заходити без перешкод», – з гіркотою зауважив пес, коли за бороданем зачинилися двері кав’ярні.

Потім Куба присів на краю тротуару і задумався. Він був розчарований. Понад годинна мандрівка слідами Чорної Бороди не дала йому сподіваних результатів. Чорна Борода поводився якнайзвичайніше у світі. Жодних підозрілих зустрічей, розмов, учинків… От звичайнісінький собі турист, тільки з бородою. Невже Амвросій мав слушність, коли твердив, що бородань невинний?

Куба був лихий. Не хотів змиритися з поразкою. Шукав для себе якихось аргументів, якогось пояснення.

І раптом йому сяйнула думка, що вразила його, як спалах рефлектора.

«Я осел, а не пес! – сказав подумки. – Це ж ясно як Божий день, чому Чорна Борода так взірцево поводиться! Поводиться так, бо знає, що я стежу за ним, іду за ним по п’ятах. Він мусив це зауважити. Може, саме тому і зайшов до кав’ярні – щоб мене позбутися? Вочевидь, сидить зараз біля вікна, п’є каву, вдає, що читає газету, і глипає одним оком у мій бік. Стривай-но, братику! Побачимо, хто кого перехитрує!»

Хвиля на роздуми – і план подальших дій був готовий. «Ось що я зроблю! – вирішив пес. – Вдам, що повертаюся додому. Так я присплю його пильність. А потім заховаюся за якимось кущем і чекатиму. Коли Чорна Борода вийде з кав’ярні, я піду за ним назирці, але буду обережніший. Не лізтиму йому перед очі».

Куба встав і, як личить старому псові, мляво поплівся додому. Опинившись на безпечній відстані від кав’ярні, пожвавився, стрибнув убік і сховався в якомусь садку, вскочивши туди через дірку в паркані. Тут, зайнявши вигідний спостережний пункт, вирішив чекати.

Чекав довго. Годину або й більше. Вже почав підозрювати, що Чорна Борода вийшов якимись таємними дверима, коли побачив його в усій красі перед кав’ярнею. «Нарешті!» – зітхнув і звівся на чотири лапи.

Бородань і далі нікуди не поспішав. Зупинився, глянув ліворуч, потім – праворуч і, трохи повагавшись, подався в тому ж напрямку, що й пес. «Невже він повертається додому?» – занепокоївся Куба і, не знаючи, що робити, чекав, як розвиватимуться події.

Тимчасом Чорна Борода проминув його, дійшов до ринку і зник у натовпі. Куба вискочив зі сховку і помчав за бороданем. Обережно роззирнувся довкола і зрозумів, що Чорної Бороди тут уже нема. Тоді Куба зазирнув в одну вуличку, далі – в іншу і лише в третій угледів знайому постать. Вона наближалася до вулиці Перелітних птахів. Тихо й обережно Куба подріботів за нею.

Що довше йшов Куба, то більше псувався в нього настрій. Він підібгав хвоста. Все вказувало на те, що Чорна Борода, на жаль, прямує додому. А це означало, що вся ця вилазка Куби ні до чого не привела. Повернеться ні з чим – і гірше того – наразиться на сміх Амвросія.

Коли бородань звернув у вулицю Перелітних птахів, Куба ще нижче опустив хвоста. Справу програно. Остання іскорка надії згасла. Ну, нічого. Може, завтра йому пощастить.

І Куба приречено спостерігає, як Чорна Борода доходить до будинку пані Сухарик. Він уже біля хвіртки. Бореться з нею, відчиняє і зникає за заростями бузку. Куба волочиться з опущеною до землі головою. Перестає думати про бороданя і намагається уявити собі зустріч з Амвросієм.

І коли він уже за крок від хвіртки, тоді стається дещо таке, що змушує його остовпіти: хвіртка стрімко відчиняється – і Куба бачить перед собою Чорну Бороду!

– Яка несподіванка! – вигукує бородань. – Найцікавіший пес перед моїм будинком! – І додає вже впівголоса: – Песику, хочу тобі щось запропонувати! Але про це ми порозмовляємо за молоком, на яке сердечно тебе запрошую! Прошу, заходь.

Куба стоїть, наче вкопаний. Запитує сам себе: «Випадковість чи підступ? Друг чи ворог? Що робити: йти на те молочко чи втікати?»

– Ну, ходи, ходи!

Голос бороданя звучить навіть приємно, очі дивляться наче приязно, але Куба на цьому знається: це тільки про людське око.

«Ну, але врешті-решт утекти я завжди встигну», – думає і заходить у сіни.

Сіни порожні. Кухня – також. Пані Сухарик, мабуть, пішла до крамниці. Тож вони сам на сам. Куба чує за собою скрегіт ключа й опускає хвіст до самої землі. Він цілковито відданий на милість чи немилість бороданя.

Ось його кімната. Наче немає нічого підозрілого: валізка, парасоля і фотоапарат на тринозі з націленим на Кубу об’єктивом. Та ще один кинутий на стіл погляд – і під псом вгинаються всі чотири лапи. На столі й справді стоїть пляшка з молоком, але поруч із нею – інша, маленька, з перехрещеними кістками.

«Отрута! Втікати, втікати!» – гупає псові в голові.

Втікати, але як? Вікно зачинене, ключ повернутий у дверях.

Чорна Борода повертається з кухні з тарілочкою в руці. Підходить із нею до столу.

Куба чує плюскіт молока, але нічого не бачить: Чорна Борода заступає собою весь стіл. Зараз із чимось маніпулює. Нескладно здогадатися: напевно, відкриває пляшку з кістками.

– Частування готове. Просимо! – Бородань бере тарілочку і йде з нею в сіни.

– Не гнівайся, що тут, – каже, ставлячи тарілку в кутку. – Не хочу налаштовувати проти себе пані Сухарик. Вона страшенно любить порядок.

Повертається до Куби і продовжує:

– Молочко холодне, смачне. Думаю, що тобі смакуватиме.

Куба плететься до того холодного, дуже смачного молочка. Знає, що до нього не торкнеться, але йде. І водночас напружує всі свої сили: як би то не дозволити себе отруїти.

Він схиляється над тарілочкою і вдає, що п’є. Бородань заохочувально усміхається і повертається в кімнату.

– Мушу ще щось приготувати, – каже він, виходячи і зачиняє за собою двері.

Куба тільки того й чекав. Він врятований! Здивувався, що так швидко. Але ще більше здивувався бородань, коли почув гучний, різкий голос:

– Відчиніть! Поліція!

Чорна Борода вискочив із кімнати, перекрутив ключ у замку і відчинив двері на вулицю.

Кубі власне про те і йшлося. Один стрибок – і він уже на волі.

Він мчить у бік дому не озираючись. Ох, як прегарно пахне повітря! Скільки пташок у садах! Як розкішно гріє сонце! Як же далеко-далеко залишилася та жахлива пляшка з кістками.

А ось і дім.

З висолопленим язиком Куба зупинився під дверима. Він хекав так, що за мить почув кроки Амвросія – і двері відчинилися.

– Що трапилося, Кубо? – вигукнув детектив.

– Я викрив Чорну Бороду! – видихнув пес. – Я мав рацію, Амвросію, він – злочинець. Отруйник!

– Отруйник? Що ти вигадуєш?

– Стовідсотковий отруйник. Щойно хотів мене отруїти.

І Куба коротко розповів про свою пригоду.

– Якщо хотів мене отруїти, – закінчив, – то, значить, сумління в нього не чисте. Зауважив, що я його вистежую, і хотів мене позбутися. Амвросію! Клянуся власним носом, що то він украв музичну скриньку.

Розповідь Куби не приголомшила Амвросія. Навпаки. Він слухав її з легким усміхом. А коли Куба закінчив, сказав:

– Незважаючи на велику повагу до твого носа, я не можу з тобою погодитися. Чорна Борода не крав музичної скриньки. Її вкрав хтось інший.

Куба сів вражений.

– Хто?

– Наразі це таємниця. А поки що заходь і відпочинь трохи. Сьогодні тобі ще доведеться похвилюватися.

Куба поволікся за Амвросієм до помешкання і тут поринув у гіркі роздуми, які опосіли його, як стадо зголоднілих бліх.

«Ось вам і людська приязнь, і людська вдячність, – думав. – Я пішов на небезпечну вилазку, мало не поплатився за це життям, здобув неспростовний доказ того, що Чорна Борода – злочинець, і що мене за те спіткало? Недовірлива усмішечка і якісь нові таємниці. Нічого більше. Жодного співчуття, ніякого визнання. Чи варто було йти на такі жертви?»

Куба не встиг розв’язати цю проблему, бо раптом пролунав дзвінок. Задзвенів наполегливо раз і вдруге.

– Хто б це міг бути? – спитав пес, і лапи під ним знову підкосилися.

Амвросій не відповів. Швидким кроком підійшов до дверей і відчинив їх.

У дверях стояв… Чорна Борода.

Попередній пост

Пан Носик поводиться дивно

Пан Носик закінчив голитися. Відклав бритву і ретельно оглянув обличчя, на якому біліли залишки мила. ... Читати далі

Наступний пост

Хто такий Чорна Борода?

Бородань справляв враження людини, яка щойно побачила гостя з іншої планети або двоголове теля і ... Читати далі